Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

1. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень.

2. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.

1. Зазначення на можливість розірвання спадкового договору судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем розпоряджень відчужувача не виключає розірвання договору за позовом особи, на яку відчужувач поклав здійснення контролю за виконанням спадкового договору після його смерті.

2. Набувач за спадковим договором вправі пред’явити до суду позов про розірвання договору у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача. Неможливість виконання відповідно до контексту ч. 2 ст. 1308 ЦК має тлумачитись не тільки як неможливість, як вона розуміється в ст. 607 ЦК, а з урахуванням інтересів набувача та членів його сім’ї, що є істотними.

1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.

1. Формулювання «з 1 січня 2004 року» слід тлумачити в такий спосіб, що Цивільний кодекс був чинним уже 1 січня 2004 року (з нуля годин цього дня). Такий варіант визначення моменту набуття чинності законодавчими актами передбачений частиною шостою ст. 9 Митного кодексу [29], яка підлягає застосуванню до Цивільного кодексу за аналогією.

2. Визнати такими, що втратили чинність з 1 січня 2004 року:

Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року, із змінами, внесеними до нього;

Закон Української РСР «Про затвердження Цивільного кодексу Української РСР» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1963 р., № 30, ст. 463);

статті 2— 7, 12, 13, 16 Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 9 грудня 1963 року «Про порядок введення в дію Цивільного і Цивільного процесуального кодексів Української РСР» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1963 р., № 51, ст. 731; 1985 р., № 23, ст. 542; Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 3, ст. 15).

1. При прийнятті Цивільного кодексу не було встановлено, що раніше прийняті законодавчі акти в частині, в якій вони суперечать цьому Кодексу, застосуванню не підлягають. Це означає, що спеціальні правила законодавчих актів, що суперечать положенням Цивільного кодексу 2003 р., які (положення) стосовно зазначених спеціальних правил є загальними, зберігають чинність. Загальні положення раніше прийнятих законодавчих актів застосовуються в частині, в якій вони не суперечать загальним і спеціальним положенням Цивільного кодексу як законодавчого акта, що прийнятий пізніше. Слід також звернути увагу на ту обставину, що після прийняття Цивільного кодексу (16 січня 2003 р.) було прийнято низку нових законів, в яких зазначається про те, що законодавчі акти (це стосується і Цивільного кодексу), прийняті до введення в дію нових законів, застосовуються в частині, що не суперечить новим законам. Такі формулювання включені до: 1) Закону «Про іпотеку» [156] (п. 2 Розділу VI «Прикінцеві положення»); 2) Закону «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» [157] (п. З Розділу VI «Прикінцеві положення»); 3) Закону «Про туризм» [171] (п. 2 Розділу VIII «Прикінцеві і перехідні положення»); 4) Закону «Про телекомунікації» [166] (п. З Розділу XIV «Прикінцеві положення»); 5) Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [167] (п. 2 Розділу IX «Прикінцеві та перехідні положення»); 5) Закону «Про фінансовий лізинг» [170] (ч. 2 ст. 19) тощо.

3. Кабінету Міністрів України до 1 квітня 2003 року підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України:

перелік законодавчих актів (їх окремих положень), які мають бути визнані такими, що втратили чинність, та перелік законодавчих актів, до яких слід внести зміни, у зв’язку з набранням чинності цим Кодексом;

проект закону про міжнародне приватне право та проекти інших законів, необхідність прийняття яких випливає із цього Кодексу.

1. У п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу зазначається на втрату у зв’язку з введенням у дію цього Кодексу чинності тільки трьома нормативно-правовими актами. Тому виникла необхідність дати доручення Кабінету Міністрів подати перелік відповідних законодавчих актів.

Відповідно до Закону «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України», визнані такими, що втратили чинність, закони «Про власність» і «Про відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об’єктів». Названим Законом також були внесені зміни до низки законодавчих актів.

2. Закон «Про міжнародне приватне право» [184] був прийнятий 23 червня 2005 р.

4. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

1. Новий Цивільний кодекс 2003 р. застосовується перш за все до прав і обов’язків, що виникли після 1 січня 2004 р. або пізніше. Зазвичай цивільні права та обов’язки виникають на підставі договору з того моменту, коли він визнається укладеним (чинним). Права та обов’язки, підставою яких є інший факт, передбачений актами цивільного законодавства, виникають з моменту здійснення правопорушення або настання іншого юридичного факту. Якщо такі юридичні факти (укладення договору, інший юридичний факт) настали після 1 січня 2004 р., застосуванню підлягає Цивільний кодекс 2003 р.

2. За логікою речей, якщо суб’єктивне право виникло до 1 січня 2004 р. і до цього дня набуло характеру вимоги, а кореспондуючий цьому праву обов’язок до 1 січня 2004 р. набув характеру боргу, примусове виконання такого обов’язку повинне здійснюватись на підставі матеріального права, що було чинним на день перетворення права у вимогу, а обов’язку — в борг. Але ж законодавець встановлює, що новий Цивільний кодекс