Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Ти мене не знаєш, Юлія Феліз 📚 - Українською

Читати книгу - "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"

239
0
10.03.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ти мене не знаєш" автора Юлія Феліз. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 81 82 83 ... 90
Перейти на сторінку:
Глава 35

Богдан

 

Я раптово прокинувся, ніби мене сильно штовхнули в плече. Повернувся на бік і простягнув руку, шукаючи заспокійливого тепла дівчини, але натрапив на холодне простирадло та зім’яту подушку. Якесь неприємне відчуття клубочилося в районі пупка. Сідаючи, я напружив слух, шукаючи в квартирі будь-які ознаки життя. З кухні хрипко загарчав холодильник, рівно цокав годинник. Але крім цього була лише тиша. Ні кроків, ні слабкого відлуння води у ванній. Ніби в старій, запилюженій квартирі не було нікого, крім мене.

Куди зникла Ніка? Чи я її ненавмисно образив? Це здавалося малоімовірним. Вона заснула на моєму плечі, а незадовго до цього зізналася мені в коханні. Згадав моменти, які відбулися кількагодин тому і відчув, як тепло хлинуло всередині мене потужною рікою від серця до кінчиків пальців. Але, попри це, куди вона зникла серед ночі? Увімкнувши світло, я помітив  розчахнуті дверцята перекособоченої шафи. Жахлива підозра підштовхнула мій млявий мозок до дії.

Я намагався додзвонитися до Ніки, але її телефон мовчав. Побачивши в телефоні повідомлення про численні дзвінки від Оксани, я прожогом вибіг на вуліцю. Відсутність пуховика на вішаку тільки посилила мій страх. Чортова Оксана! Я здогадався, що сталося і готовий був придушити її, нехай тільки трапиться мені на очі. Та коли вибіг на вулцю, лють відступила. В серці просто не залишилося місця для такого мизерного почуття. 

— Ніко? — невпевнено покликав, навіть не здивувашись тому, як змінився мій голос. 

Вона лежала на землі у темному закутку дитячого майданчика, куди не добивало світло ліхтарів. Я схопив її на руки, гладив волосся, вибираючи з нього пісок і сухі травинки, шепотів її ім’я, намагаючись привести до тями. Розхристана куртка оголювала тендітне плече. Я стягнув поли, щоб зігріти її, не відразу помітив, що вона вибігла в капцях. Ноги й руки були крижані. Що ж тут в біса сталося? 

Однією рукою я розтирав їй ступні, іншої набирав номер швидкої. Ніка нарешті розплющила очі і направила на мене скляний погляд, безвольно опустивши руки, її губи викривилися, наче їй було дуже боляче.

— Нікусю! Дякувти Богу ти отямилася. Потерпи, щвидка зараз приїде. 

Я притиснув її до себе, посадивши на свої коліна, і обережно провів пальцями по її волоссю. Розгойдуючи її вперед-назад, як маленьку, я намагався відкинути набридливі думки, які вперто лізли в голову. А якби я не прокинувся? Від одного погляду на тремтячу бліду Ніку моїм хребтом пробігли мурашки, лякаюче нагадуюче, яким крихким є життя.

Через кілька хвилин почалася метушня. Прибігла мама Ніки, якій я теж телефонував, а за нею прибула бригада медиків. Вони відтіснили мене і взялися оглядати Ніку, швидко перемістивши її в машину. Я залишився стояти на пронизливому вітрі, одягнений лише в шорти та футболку, але не відчував холоду. Мати Ніки голосила, наче навіжена, звинувачуючи мене у тому, що сталося. Однак її крики не змогли пробитися крізь заціпеніння, що охопило мене. Я ненавидів тих, хто зробив таке з моєю дівчинкою. Дивлячись як машина швидкої повільно  виїхала з двору на дорогу і вклинилася у ранковий потік машин, я дав собі мовчазну клятву — відшукати винних і помститися.


Я з усієї сили вдарив кулаком об стіну дерев’яного будиночка, шукаючи полегшення від болю, який мене роз’їдав зсередини, але вдалося лише трохи його притупити. Фізичний біль не зміг впоратися з тим, що коїлося в душі.

Мені треба заспокоїтися. Поки що… Спочатку я маю зустрітися з Ігорем. Якщо мої підозри правдиві, він буде відповідати за те, що сталося з Нікою. Якщо навіть і не він сам напав, то це було зроблено по його наказу. А ще Оксана…  Треба дізнатися, чому вона вирішила вплутатися і допомогти тому негіднику в його темних справах.

Знаходжу у списку контактів Оксану. Злюсь чомусь найбільше на неї. Якщо виявиться, що й справді приходила сюди — придушу. Якого біса вона лізе в мою стосунки з Нікою? Я їй ясно дав зрозуміти, що нічого в нас не буде, ми домовилися залишитися друзями і навіть, здається, були ними.

— Слухаю, — промовив мелодійний голос Оксани на тому кінці дроту.

- Якого хріна ти дзвонила Ніці? - я все ще не отямився після того, що сталося, і грубо гаркнув на заспану дівчину.

— Я… ем-м, ти про що? — злякано каже вона.

— Не роби з себе дурепу.

- Богдане, ти чого? Я просто хотіла почути твій голос. Мені било сумно. Хотіла з тобою поговорити. Я не винна, що ця ненормальна взяла слухавку.

— Ще раз питаю: ти просила її вийти на вулицю чи ні? — підвищую я голос.

— Ні… ну, я сказала, що чекаю на тебе на вулиці. Я не знала, що вона взяла слухавку. А потім вийшла у твоїй куртці. Ось хлопці й подумали, що вона це ти… Ну і…

— Отже ти зізнаєшся, що влаштувала напад на мою дівчину?

— Ні! Богдане, це не я, — Оксана голосно заридала в слухавку, але я не вірив крокодилячим сльозам і перебив її.

— Слухай сюди. Або ти кажеш, хто тобі наказав це зробити, або…

— Ігор! — миттєво видала спільника Оксана, навіть не намагаючись вигороджувати його.

— Чому я не здивований? — гмикнув я. — Одного не можу збагнути: тобі з цього який зиск? У нас нічого не було і не могло бути. Так навіщо лізти в таке лайно?

 — Ну, так. Ти ж в нас чесний, щляхетний? Я б подивилася на тебе, Богдане, якби ти стільки часу кохав людину, мріяв про спільне майбутнє, а потім раптом все зруйнувалося. Та я й подумати не могла, що ти зустрічатимешся з дівчиною, з якої знущався у школі.

— Я тобі одразу сказав, що у нас нічого не вийде, — жорстко відрізаю я. - Ми могли бути друзями, але ти вирішила інакше. Тепер дуже не раджу тобі траплятися мені на очі!

Скидаю виклик і притуляюсь спиною до шафи. Мати Ніки, напевно, зателефонує незабаром із погрозами стерти мене в порошок, за те, що посмів образити її дочку. Але зараз мені про це думати не хочеться. Нехай хоч живцем закопає, головне, щоб з Нікою було все гаразд. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 81 82 83 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти мене не знаєш, Юлія Феліз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"