Читати книгу - "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Данило з Артемом поїхали по справах, а ми залишились з Олесею одні. Тому, не довго думаючи, я зібрала дівчинку і поїхала до себе в квартиру. Все ж таки з моменту викрадення я там не з’являлась, мене забрали мало не з-під дверей. Та й Олеся ніколи в мене не була. Хотілося провести з малявкою якомога більше часу, адже вже завтра вранці ми повинні привезти її назад до дитячого будинку, поки нам не ухвалять опіку - ми не можемо забрати її. Тому сьогодні я була готова провести з нею всі двадцять чотири години.
- Ну, що, ти готова побачити де живу я? - Ми вийшли з таксі, одягнені обидві в джинсові сарафани. Єдина відмінність була в тому, що я була з розпущеним волоссям, а от Леся захотіла два колосочки навиворіт.
- Я думала ти живеш у Данила, - прощебетала дівчинка.
- Зараз так, але раніше жила тут. В мене є своя квартира, і вона теж не менш гарна, ніж у Данила. - Я взяла її долоньку в свої руки і ми піднялися на ліфті на п’ятий поверх. Коли я відчинила двері, то перше, що промовила Леся було:
- Ого, - не знаю, що її вразило більше, було важко вгадати.
- Що саме?
- В тебе так багато вазонів, - захоплено сказала вона і зайшла всередину.
- Так, я дуже люблю рослини.
- Тільки вони всі в пилюці. - Провела вона своїм маленьким пальчиком по листку.
- Саме тому я сьогодні тут. Потрібно прибрати, тому що поки я хворіла, то тут ніхто не був.
- Можна я допоможу тобі? - Почала стрибати в передчутті веселощів Олеся і я зрозуміла, що це буде весело.
- А давай.
Озброївшись ганчірками та водою, ми приступили до роботи. Так як Олесі сподобались вазони, її завданням було протерти всі листочки, щоб вони блистіли. Увімкнувши музику, кожна з нас виконувала свою задачу і наспівувала собі під ніс. Я витягнула дорожню сумку і вирішила зібрати свою робочу форму і деякий одяг, так як в Данила практично нічого не було з мого одягу. А виходити на вулицю чи на роботу в його одязі - така собі ідея. Першими пішли медичні халати та костюми, потім сукні та легкі штани і футболки. Так як літо переходило вже в заключну фазу і наближалась осінь, гардероб прийдеться змінювати, проте ще як мінімум пів вересня буде тепло. Сьогодні я хотіла подзвонити на роботу і запитати, чи можу вже повернутись. Не знаю, як Данило це влаштував, але мене не звільнили, а всього лише дозволили взяти відпустку за свій рахунок на невизначений термін. Думаю, що Данило не дуже буде щасливий від того, що я так швидко хочу повернутись на роботу, проте це не так суттєво. Я не можу просто сидіти на його шиї. Перервала мої роздуми Леся, яка голосно чхнула.
- Все добре? - Я виглянула зі спальні, вона якраз потирала носика.
- Ага, від пилу чхаю просто. - Вона знову прийнялась натирати листочки і я тільки посміхнулась, спостерігаючи за нею.
- Якщо хочеш відпочити, тут є ноутбук і можеш подивитись мультфільм. - Вона тільки махнула головою і продовжила, тому я вирішила швидше складати свої речі і допомогти їй.
Здається, що день летів зі швидкістю світла, ми з Олеською навіть не помітили, як пролетіло пів дня. Нам ще потрібно було готувати вечерю. Тому ми вирішили не їхати додому, а влаштувати все тут. Олеся захотіла чогось такого, що ніколи не робили їм в дитячому будинку. І я знайшла рішення, яке потішило нас обох. Ми вирішили ліпити вареники з вишнями. Не знаю, чи зацінить таке рішення Данило, але поки ми щасливі, йому доведеться змиритися з усім. Замісивши тісто, ми прийнялись розкатувати його і на Олесі була важлива місія - ставити по дві вишеньки на кожен кружечок тіста, а я вже зліплювала їх. Проте залишити дитину без задоволення поліпити я не могла, все ж дівчинка зліпила декілька вареників сама. Вийшли вони смішні, але вона пишалась собою, а я була рада, що змогла подарувати їй якісь нові класні емоції. Десь всередині нашого заняття мені подзвонив Данило.
- Ви вдома? - Він настільки полюбив Олесю, що тепер завжди турбується про нас обох.
- Ну, в якійсь мірі так. Ми у мене в квартирі. Приїхали забрати мої речі, прибрати, а тепер готуємо вечерю. Ти вже вдома? - Олеся намастила мені носа мукою і почала сміятись, на що я жбурнула трішки муки у відповідь.
Друзі, не забувайте, що ваш коментар - важливий для мене, щоб розуміти ваші емоції та враження. Якщо ви ще не підписані і не поставили свою вподобайку на цю історію, то не чекайте - зробіть це. Буду рада вас бачити в своїх соціальних мережах, instagram - @tali.verne_author
tik tok - tali.verne, telegram - Талі Верне|Автор книг на Букнет❤️
Обняла, ваша Талі!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя не маленька слабкість, Талі Верне», після закриття браузера.