Читати книгу - "Третя світова: Битва за Україну"

країни Друга світова війна могла згаснути, не розгорівшись. Власне, саме на це розраховував Гітлер. По-друге, Сталін прийняв рішення не нападати на Польщу, щоби поляки довше та краще протистояли німцям й, власне, понесли якомога більше втрат. Чим довше поляки воюють з німцями, тим менше вони опиратимуться радянській агресії. По-третє, якби Польщі проголосили війну Німеччина та СРСР у перші дні вересня, то чи варто заради неї розпочинати велику війну? Нарешті, Сталін не поспішав розпочинати війну, щоби німці понесли якомога більше втрат у Європі та втягнулись у світову війну в межах генеральної лінії Сталіна на перетворення Німеччини на «криголам революції».

Сталін планував почати вторгнення на територію Східної Польщі тільки після того, як німецькі війська захоплять Варшаву. Тоді Радянський уряд заявить, що Польща — це «потворне дітище Версальського договору» — як назве Польщу у своїй промові Молотов, — розпалась, а Червона армія вступає в Польщу для захисту українців та білорусів, які там проживають. 14 вересня Молотов вимагав захоплення німцями Варшави як попередньої умови для початку військових дій Червоної армії проти Польщі. Проте існував один делікатний момент — загроза того, що Німеччина, захопивши Варшаву та Західну Польщу, укладе з польським урядом угоду про перемир'я. Тоді перед Сталіним знову виникне стара загроза — можливість того, що Друга світова війна згасне на ранній стадії. Тому 10 вересня радянський уряд сповістив Берлін, що розпочне військові дії проти Польщі за умови, що німці, зі свого боку, пообіцяють не укладати перемир'я з поляками. 13 вересня Ріббентроп запевнив Сталіна, що «питання про необхідність перемир'я з Польщею» німецьким урядом «не ставиться».

У вересні 1939 року Гітлер сподівався, що гніт війни тихо тлітиме до того часу, допоки він сам підготується до нових активних наступальних операцій на Заході. Ця надія Гітлера виправдалася повністю. Франція та Англія ні у військовому, ні в політичному, ні у психологічному сенсі не були готові починати велику війну через Польщу. Вони змогли задекларувати війну, але не вести її. Сталін сподівався, що обидві сторони загрузнуть у війні на Заході, а Радянський Союз зможе тим часом вирішувати свої зовнішньополітичні завдання в рамках підписаного з Німеччиною секретного протоколу. Цей розрахунок також виявився правильним. Французький та англійський уряди розраховували, що після окупації Польщі наступним агресивним кроком Гітлера стане похід на Схід, а не на Захід. Ця надія виправдалась 22 червня 1941 року, щоправда, із затримкою майже в два роки. Зовнішньополітичні розрахунки всіх великих європейських держав виправдались. Але з цих реалізованих виграшних розрахунків політиків склалася максимально невигідна ситуація для всіх учасників подій.

Про принесену в жертву в даній комбінації Польщу не говоритимемо. Польща просто припинила своє існування. Франція та Англія, максимально відтягуючи вступ до війни й розраховуючи виграти час, в результаті надали Німеччині та Італії фору в часі для підготовки до серйозної військової кампанії 1939–1941 років, яку Гітлер провів проти цілої демократичної Європи. З військової точки зору, проведені німецькою армією операції вересня 1939 — літа 1941 рр. слід назвати блискучими. Континентальну Європу до літа 1941 року повністю захопили Німеччина та Радянський Союз. Британська імперія могла розраховувати лише на свій військово-морський флот й на круте узбережжя Ла-Маншу. Жодних сил для активного спротиву на континенті вона не мала. У цілісній комбінації Гітлер та Сталін допустили лише один геополітичний прокол, який одночасно став успіхом Англії: в ході військових дій у Європі створили спільний кордон між Німецькою імперією та Радянським Союзом. Тепер Гітлер зіткнувся з проблемою, яку зобов’язаний був передбачити та запобігти їй, оскільки вона не могла не призвести до військового конфлікту двох країн, двох режимів, двох диктатур.

У листопаді 1940 року до Берліна для нових переговорів прибув Молотов. Переговори виявилися важкими, Молотов вимагав згоди Німеччини на захоплення Фінляндії (яка відстояла свою незалежність в зимовій війні 1939–1940 рр.); на окупацію Радянським Союзом Болгарії, на «будівництво бази для сухопутних та військово-морських сил СРСР в районі Босфору та Дарданелл на умовах довгострокової оренди» й навіть за певних умов на спільну радянсько-італійську війну з Туреччиною. Окрім того, радянське керівництво наполягало, щоби Японія відмовилася від нафтових та вугільних концесій у Північному Сахаліні.

У відповідь Гітлер запропонував Радянському Союзу приєднатися до Троїстого пакту Німеччини, Італії та Японії, укладеного в Берліні 27 вересня 1940 року. Проект угоди між державами Троїстого пакту та СРСР склала німецька сторона. Він передбачав два таємних протоколи з довгим переліком агресивних намірів СРСР та Німеччини. Гітлер погоджувався з тим, що «основні територіальні інтереси» СРСР «лежать на південь від території Радянського Союзу в напрямку Індійського океану» і що «Німеччина, Італія та Радянський Союз спільно працюватимуть над заміною нині діючої конвенції про протоки, укладеної в Монтре, новою конвенцією, згідно з якою Радянський Союз отримає необмежене право проходу через протоки в будь-який час для свого військово-морського флоту, коли всі інші держави, за винятком чорноморських, а також Німеччини та Італії, в принципі не отримають проходу через протоки своїх військових кораблів».

Вимоги Молотова поступитися Фінляндією, Болгарією та базою в Босфорі та Дарданеллах Гітлер проігнорував. Ввечері 25 листопада 1940 року Молотов запросив до себе німецького посла Шуленбурга й дав відповідь на німецьку пропозицію. Радянський уряд підготувався «прийняти проект пакту чотирьох держав про політичну співпрацю та економічну взаємодопомогу», але з суттєвими поправками. Німецькі війська мають негайно покинути «Фінляндію, яка, за договором 1939 року, входить до радянської зони впливу»; до радянської зони впливу мають включити Болгарію. «Впродовж найближчих місяців безпека Радянського Союзу з боку проток» повинна гарантуватись… будівництвом бази для сухопутних та військово-морських сил СРСР в районі Босфору та Дарданелл на умовах довгострокової оренди». Німеччина зобов'язувалася також визнати, що «зона на південь від Батуму та Баку в загальному напрямку в бік Перської затоки» є «центром територіальних устремлінь Радянського Союзу». Японія зобов’язувалася відмовитися від своїх прав на вугільні та нафтові концесії в Північному Сахаліні. Радянський уряд також наполягав на приєднанні Туреччини до пакту чотирьох держав, а у разі відмови «Італія та СРСР спільно» на підставі нової окремої угоди зобов’язувалися застосувати проти Туреччини «військові та дипломатичні санкції».

Гітлер пропонував підписати два таємних протоколи. Сталін запропонував підписати п'ять таких протоколів: третій таємний протокол між Німеччиною та Радянським Союзом щодо Фінляндії; четвертий таємний протокол між Японією та Радянським Союзом про відмову Японії від нафтових та вугільних концесій в північному Сахаліні; п'ятий таємний протокол між Німеччиною, Радянським Союзом та Італією з визнанням того факту, що Болгарія географічно розташована в середині зони безпеки чорноморських кордонів СРСР,