Читати книгу - "Сонячний Птах"

– Ходімо, – сказав Елдридж, і ми пішли туди, де нас чекали президент і кілька членів ради з хересом та бісквітами, й ніде не видно було бодай келиха пристойного віскі.

Проте я не сумнівався в тому, що ці джентльмени мають силу перетворити на дійсність мої фантазії, якими я втішався кілька хвилин тому. Я доклав усіх зусиль, аби бути приязним і чарівним у міру своїх можливостей, і така поведінка, схоже, справила бажаний ефект.

Ми обговорили, як має початися симпозіум, призначений на завтра, на половину третьої години.

– Його світлість виголосить привітальну промову, – пояснив мені один із них. – Ми попросили його, щоб він обмежився сорока п’ятьма хвилинами і, якщо можливо, уникнув теми вирощування орхідей та змагань у бігу з перешкодами.

Після чого я прочитаю свою доповідь. Вона вважатиметься продовженням тієї, яку я виголосив шість років тому: «Середземноморські впливи на Центральну й Південну Африку в дохристиянську еру», ту саму, яка дала нагоду Вілфредові Снеллу та його банді так познущатися з мене. Організатори симпозіуму надали мені чотири години.

Елдридж мав прочитати свою доповідь наступного ранку. Вона мала назву «Деякі стародавні рукописи та символи південноафриканського походження». Елдридж умисне обрав для свого виступу досить туманну назву, щоб не виказати, якого удару я наготувався завдати своїм супротивникам.

Елдридж і я переконалися в тому, що експонати, привезені нами з Африки, перебувають у безпеці в сейфах Товариства, потім Елдридж добре поколошматив мене, запропонувавши повернутися в «Дорчестер» у його клятому червоному мікроавтомобілі крізь диявольські затори лондонського вуличного руху. Нас чотири рази пронесло навколо Гайд-парку, причому Елдридж люто чортихався, його лисина зблискувала, як сигнальний маяк, а я тримався за ручку автомобіля, готуючись вискочити з машини на ходу, бо Елдриджеві ніяк не вдавалося вирватися з вуличного руху й звернути в Парк-лейн.

Ми обидва ще тремтіли від перенапруги, коли я повів його до коктейль-бару, де влив у нього подвійну порцію «Джилбі», а потім покинув його. Я мав плани на сьогоднішній вечір, а було вже по шостій.

Саллі вийшла з ліфта, коли я наблизився до нього. Я подумки пробачив перукареві, який зробив їй зачіску, бо він дозволив її волоссю лежати, залишивши його м’яким. З її обличчям також зробили щось магічне – воно перетворилося на суцільні очі і м’які рожеві уста. На ній була сукня завдовжки до п’ят із розмаяної зеленої тканини в цілковитій гармонії з її зеленими очима.

– Бене, – вона швидко підійшла до мене. – Я така рада, що зустріла тебе. Я залишила тобі записку під дверима. Про сьогоднішній вечір. Я дуже боюся, що не зможу провести його з тобою, Бене. Пробач мені.

– Гаразд, Саллі, не переймайся. Ми все одно не домовлялися напевне, – сказав я їй, приховуючи розчарування за усмішкою, бо мої плани обвалилися, як картковий будиночок.

– Я повинна зустрітися з ними. Це мої давні друзі, Бене. Вони приїхали сюди аж із Брайтона.

Я пішов до номера-люкс Лорена й стовбичив там, і чекав, коли він повернеться, базікаючи з Гіларі та дітьми. О пів на восьму він зателефонував, і Гіларі, поговоривши з ним, передала слухавку мені.

– Я сподівався, що ми пообідаємо разом, Бене, але я мушу тут затриматися, одному Богові відомо на поки. Вони неймовірно наплутали в контракті, складаючи статтю про податки. Ми намагаємося виправити її. Чому б тобі не пообідати разом із Гіларі натомість?

Але Гіларі поскаржилася на перевтому і сказала, що хоче сьогодні лягти спати рано. Я пообідав сам-один в Айзова, де мене нагодували справжнім кошерним обідом, який починався з рубленої печінки з цибулею. Після чого я перетнув алею й заглянув до Реймонда, де за п’ять фунтів споглядав, як найгарніші дівчата Лондона роздягалися до голого тіла. Дивитися на це було мені тяжко. Така розвага примусила мене почуватися ще самотнішим і пригніченішим, і потім, хоч я й не розпусник, я ледве утримався від спокуси, коли дівчата манили мене з темних дверей своїх притулків на Вордер-стрит.

Я зателефонував у кімнату Саллі, коли повернувся у номер за кілька хвилин до півночі, а потім і через годину, коли облишив марні спроби заснути. На обидва дзвінки я не дістав відповіді, і телефон засмучено гудів, наче комаха, яка марно шукає собі пару, посилаючи в простір свій безрезультатний заклик. Був уже майже ранок, коли мені нарешті пощастило заснути.

Лорен розбудив мене, неймовірно бадьорий і енергійний, о восьмій годині, заволавши в телефон:

– Тебе чекає великий день, Бене. Приходь снідати, сюди, нагору. Я саме замовляю сніданок, тобі чого хочеться?

– Кави, – промурмотів я, і, коли прийшов у його номер-люкс, перед ним стояв величезний таріль зі стейком і беконом, нирками і яйцями, з вудженими оселедцями та вівсяною кашею на початок і грінками, мармеладом та кавою на кінець.

Це більш-менш звичайний сніданок для Лорена.

– Сьогодні тобі знадобиться твоя сила, партнере. Розташовуйся зручніше, хлопче, і їж.

Підкріпившись таким поживним сніданком, я прожив ранок на високій хвилі сподівання й почувався, наче лев, коли ополудні ми спустилися вниз, щоб привітати гостей. Коли я сказав «лев», то мав на увазі лева-людожера. Я змастив ретельно поголені щоки двома жменями крему «Діор», який застосовують після гоління, одягнув темний кашеміровий костюм із білою сорочкою й коричнево-малиновою краваткою, а Гіларі ще й устромила мені в петлицю червону гвоздику. Я пахтів, наче трояндовий сад, я радше енергійно підстрибував, ніж ішов, а в животі відчував те поколювання й тремтіння, яке буває в мисливця, що вийшов на полювання.

Лорен і я увійшли до кімнати для високих гостей разом, і гомін розмов відразу стих. Я не претендую на те, що моя поява в кімнаті може спричинити мовчанку, але поява Лорена, безперечно, може. Лише один голос не затих; намагаючись наслідувати мову британського вищого класу, він, проте, горлав у вітальні, чимось подібний до реву осла. Вілфред Снелл стояв у колі своїх лизоблюдів, височіючи над ними значно вище, аніж може височіти людина, тому він скидався на погано зроблений пам’ятник самому собі. Ноги в нього були розчепірені, а тіло застигло в позі тяжко вагітної жінки, яка намагається