Читати книгу - "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"

Додому я приїжджаю надвечір і виявляю, що Скайлера все ще немає.
Це не повинно мене хвилювати, але хвилює. Я чомусь не можу навіть уроки робити. Літери танцюють перед очима, розбігаючись і граючи зі мною в наздоганяння, а зловити я їх не можу. Текст у книзі складається у нескінченні питання: з ким він може бути так довго? З друзями? Чи не лише? Чим зараз займається? У компанії є дівчата?
Від досади я завити готова. Кидаю книгу і забираюсь у душ. Стан такий, наче я ось-ось сяду в кабінку на американських гірках. Я ще не знаю, що на мене чекає попереду, але страх терзає кожну клітку.
Коли я повертаюся до спальні, дзвонить мій мобільний. Я точно знаю, що це не Скайлер, тому що він ніколи мені не дзвонить, але все ж навіщось кидаюся до телефону.
Тара. На мить проскакує жаль, але я перериваю його тим, що відповідаю на дзвінок.
- Привіт, Лів, - щебече подруга, як тільки я відповідаю на дзвінок.
- Привіт, Таро.
- Зайнята? Пропоную сьогодні переночувати у мене. Мама на нічній зміні.
- Чудово! - Радію більше, ніж зазвичай. Тому що її пропозиція дуже доречна, - Візьму з собою відразу речі для походу. Від тебе й поїдемо.
Завтра наш клас іде до так званого походу, в який ми ходимо раз на півроку. Справжнім походом його назвати, звичайно, складно, але якщо ми всі опиняємося в лісі біля багаття, то це він і є.
- Круто. Тоді чекаю на тебе. Купи маршмеллоу, мила.
- Обов'язково!
Тара відключається, а я починаю збирати речі. До подруги мене мати відпускає з легкістю. Її основний аргумент – потрібно триматися дівчинки, чия мати працює в лікарні. Це знайомство може стати в нагоді в будь-який момент, і краще мати свою людину серед медперсоналу.
Мені не подобається таке формулювання, але заради того, щоб Тара частіше з'являлася в мене вдома, я готова його ігнорувати.
Зібравшись, я викликаю таксі. Мені просто необхідний цей перепочинок, інакше думка про те, чому я весь день чекаю на повернення Скайлера, мене просто зжере.