Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вождь червоношкірих: Оповідання 📚 - Українською

Читати книгу - "Вождь червоношкірих: Оповідання"

258
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вождь червоношкірих: Оповідання" автора О. Генрі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 82 83 84 ... 119
Перейти на сторінку:
Під стовпом цієї огорожі, напроти третього дерева, ваш посланець знайде невелику картонну коробку.

Він має покласти відповідь у цю коробку і негайно повернутися до міста.

Якщо ви спробуєте виказати нас або не виконати наших вимог, як сказано, ви ніколи більше не побачите вашого сина.

Якщо ви сплатите гроші, як сказано, він буде вам повернений цілим і неушкодженим протягом трьох годин. Ці умови остаточні, і, якщо ви на них не пристанете, будь-які подальші повідомлення будуть перервані.

Два лиходії».

Я надписав адресу Дорсета і поклав листа у кишеню. Коли я вже зібрався йти, хлопчисько підходить до мене і каже:

— Зміїне Око, ти сказав, що мені можна грати в розвідника, поки тебе не буде.

— Грай, звичайно, — кажу я. — Ось містер Білл з тобою пограє. А що це за гра така?

— Я розвідник, — говорить Вождь Червоношкірих, — і мушу скакати на заставу, попередити поселенців, що йдуть індіанці. Мені набридло самому бути індіанцем. Я хочу бути розвідником.

— Ну, гаразд, — говорю я. — Здається, шкоди від цього не буде. Містер Білл допоможе тобі відбити напад лютих дикунів.

— А що мені треба робити? — питається Білл, підозріло дивлячись на хлопчиська.

— Ти будеш кінь, — говорить розвідник. — Ставай на карачки. Бо як же я мені доскакати до застави без коня?

— Ти вже краще розваж його, — сказав я, — поки наш план не буде здійснено. Попустуй трохи.

Білл стає на карачки, і в очах у нього з'являється такий вираз, як у кролика, що потрапив до пастки.

— Чи далеко до застави, Малюку? — питається він досить-таки хрипким голосом.

— Дев'яносто миль, — відповідає розвідник. — І тобі доведеться поквапитись, щоб потрапити туди вчасно. Ну, пішов!

Розвідник схоплюється Біллу на спину і встромлює п'яти йому в боки.

— Заради Бога, — говорить Білл, — повертайся, Семе, якнайшвидше! Шкода, що ми призначили такий викуп, треба було б не більше тисячі. Слухай, ти перестань мене брикати, інакше я схоплюся й огрію тебе як слід!

Я рушив до Поплар-Ков, зазирнув на пошту і в крамницю, посидів там, поговорив із фермерами, що приходили по покупки. Один бородань чув, ніби все місто переполохане через те, що у Ебенезера Дорсета зник чи був викрадений хлопчисько. Саме це мені й треба було знати. Я купив тютюну, спитав мимохідь, скільки коштує нині горох, непомітно поклав листа до поштової скриньки і пішов. Поштмейстер сказав мені, що за годину проїде мимо листоноша і забере міську пошту.

Коли я повернувся до печери, ні Білла, ні хлопчиська ніде не було видно. Я провів розвідку в околицях печери, зважився разів зо два агукнути, але мені ніхто не відповів. Я запалив трубку і всівся на мохову купину чекати подальших подій.

Приблизно через півгодини в кущах зашелестіло, і Білл викотився на поляну перед печерою. За ним крався хлопчисько, ступаючи безшумно, як розвідник, і посміхаючись на всю широчінь своєї фізіономії. Білл зупинився, зняв капелюха і витер лице червоною хусткою. Хлопчисько зупинився приблизно за вісім футів позаду нього.

— Семе, — говорить Білл, — мабуть, ти вважатимеш мене зрадником, але я просто не міг терпіти. Я доросла людина, здатна до самозахисту, і звички у мене мужні, проте трапляються випадки, коли все розсипається на порох — і зарозумілість, і самовладання. Хлопчик пішов. Я відіслав його додому. Усе кінчено. Бували мученики в старі часи, які радше були готові загинути, ніж залишити улюблену професію. Але ніхто з них не зазнавав таких надприродних тортур, як я. Мені хотілося залишитися вірним нашому грабіжницькому статутові, але сил не вистачило.

— Що трапилося, Білле? — питаюсь я.

— Я проскакав усі дев'яносто миль до застави, ані дюймом менше, — відповідає Білл. — Потім, коли поселенці були врятовані, мені дали вівса. Пісок — не краща заміна вівсу. А потім я дуже довго мусив пояснювати, чому в дірках нічого немає, навіщо дорога йде в обидва боки і з якої причини трава зелена. Кажу тобі, Семе, є межа людському терпінню. Хапаю хлопчиська за комір і тягну з гори вниз. Дорогою він мене брикає, усі ноги від колін донизу у мене в синцях; два-три укуси в руку та у великий палець мені доведеться припекти. Зате він пішов, — продовжує Білл, — пішов додому. Я показав йому дорогу до міста, та ще і підкинув його стусаном футів на вісім уперед. Шкода, що ми втрачаємо викуп, ну, так або це, або мені відправлятися до божевільні.

Білл пихкає і відсапується, але його яскраво-рожева фізіономія виражає невимовний мир і повне задоволення.

— Білле, — кажу я, — адже у вашій сім'ї немає серцевих хвороб?

— Ні, — говорить Білл, — нічого такого хронічного, крім малярії та нещасних випадків. А що?

— Тоді можеш обернутися, — говорю я, — і подивитись, що в тебе за спиною.

Білл обертається, бачить хлопчиська, разом блідне, падає на землю і починає безтямно хапатися за траву та дрібні скіпочки. Цілу годину я побоювався за його розум. Після цього я сказав йому, що, здається, треба кінчати цю справу негайно і що ми встигнемо дістати викуп і змитися ще до опівночі, якщо старий Дорсет погодиться на нашу пропозицію. Отже, Білл трохи підбадьорився, навіть настільки, що над силу посміхнувся хлопчиськові і пообіцяв йому зображати росіян у війні з японцями, як тільки йому трохи полегшає.

Я придумав, як дістати викуп без жодного ризику бути захопленим іншою стороною, і мій план схвалив би кожен професійний викрадач. Дерево, під яке мали покласти відповідь, а потім і гроші, стояло біля самої дороги; уздовж дороги була огорожа, а за нею з обох боків — великі порожні поля. Якби того, хто прийде по листа, підстерігала зграя констеблів, його побачили б здалеку на дорозі або посеред поля. Так ні ж, голубчики! О пів на дев'яту я вже сидів на цьому дереві, сховавшись не гірше за деревну жабу, і чекав, коли з'явиться посланець.

Точно у призначений час під'їжджає на велосипеді хлопчисько-підліток, знаходить картонну коробку під стовпом, засовує в неї складений папірець і котить собі назад до міста.

Я почекав ще годину, поки не впевнився, що пастки тут немає. Зліз із дерева, дістав записку з коробки, прокрався уздовж огорожі до самого лісу і за півгодини вже був у печері. Там я розгорнув записку, підсів ближче до ліхтаря і прочитав її Біллу. Вона була написана чорнилом, дуже нерозбірливо, і суть її полягала ось у чому:

«Двом лиходіям.

Джентльмени, з сьогоднішньою поштою я одержав вашого листа щодо викупу, який ви просите за те, щоб повернути мені сина. Гадаю, що ви

1 ... 82 83 84 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вождь червоношкірих: Оповідання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вождь червоношкірих: Оповідання"