Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

Знали про короля русичів Одонацера і наші горді предки, але мовчать про нього «правнуки погані» — виховані в чужих школах і на чужих теоріях наші історики. Літопис Биховця під роком 1429 згадує про з’їзд шляхти в Луцьку, на якому Великий князь Вітовт обговорював, між іншим, справу прийняття української та литовської шляхти до польських гербів. У відповідь на це українська делегація заявила: «Ми походимо од оних древніх русов, предків наших, які за предводітельством короля їх Одонацера року 470 Рим взяли. Ми єсьмо стара шляхта римська; предки наші з гербами своїми зайшли до тих держав і вживали їх, а так само тепер і цим їх маємо і вживаємо, а побіч них не потребуємо інших, а будемо триматися давніх, що їх предки нам залишали». В літописі С. Величка згадується, що «наші предки русичі в п’ятому столітті під проводом свого короля Одонацера не лише перемогли численніші за них римські легіони, але й Рим здобули та 14 років панували в тій столиці світу». Також в універсалі гетьмана Б. Хмельницького з 1648 року говориться про «Предків наших русів з Ругії од Помор’я Балтицького, якими за предводительством короля їх Одонацера року поРождестві Господнім 470 Рим був взятий і 14 літ овладаємий». Ім’я Одонацер має українські первні «Одон — а — цар», чи не є це «Один — аз — цар»?

Відомий тепер відпис літопису Нестора «Повість временних літ» нічого не згадує про Одонацера. Биховець і С. Величко писали свої літописи у XVIII ст., а Нестор в XI ст. Повстає питання: чому нема згадки у Нестора, а є у С. Величка, хоч Нестор писав сім століть раніше за С. Величка? Пояснення може бути лише одне: хтось зацікавлений знищити ту частину Несторового літопису, в якій він оповідав про Одонацера, і, мабуть, це було зроблено вже в XVIII ст., бо ж С. Величко мав ще несфальшовану «Повість временних літ» Нестора, звідки і взяв відомості про Одонацера. А якраз у XVIII ст. Пьотр І вкрав наше ім’я Русь, а з ним і київський період нашої історії, який можна було вкрасти, основуючись на спільності династій Рюриковичів. Вкрасти ж передкиївський період нашої історії не дозволяють такі факти, що свідчать про повну відрубність Московщини від України. Одним з таких фактів був Одонацер. Тому–то москвини знищили згадку про нього в Несторовому літописі (за: В. Савицький. «Про Одонацера, короля русичів»).

По Пєтрі І у XVIII–XIX ст. провід культурним і політичним життям Московщни захопили німці (Н. Ґреч, Г. Ґрот, В. Даль, А. Бірон, К. Мініх, А. Остерман, Єкатєріна II та ін.). Ніхто інший, лише професор Петербурзького університету Г. Байєр видумав «норманську» теорію походження Руси, метою якої було дати ще один доказ, що без допомоги німців москвини нічого не створили і створити не можуть. І це є історична правда, що її зайвий раз підтвердили факти по 1–й і 2–й війнах. Та москвини — ці неперевершені майстри в шахрайстві — використали для себе навіть таку убивчу для них історичну правду. Вони обернули, як говориться, кота хвостом: цей німецький — слушний щодо москвинів закид — переписали на наш, український, рахунок. Політичний зміст норманської теорії є той, що ті, мовляв, нездари й анархісти руси не могли самі, без допомоги «німців» (варягів) створити своєї держави. А коли варяги її їм створили, то за 2–3 сотки років ті руси–українці самі її завалили своїми княжими сварками. Натомість ті Рюриковичі, які посіли московські князівства, створили з них велику імперію. А звідси історічно–логічний висновок: мовляв, без допомоги москвинів українці ніколи своєї держави не матимуть. Це і є зміст всієї теперішньої пропаганди москвинів в УССР і за кордоном. Одонацер блискуче нищить це московське шахрайство.

Історичні документи ясніше ясного кажуть: Odoacer natione Ruthenus — Одонацер за національністю русин (українець за сучасною термінологією). Так само історичні документи ясніш ясного кажуть: Odoacer Rex Ruthenorum — Одонацер — король Руський. Чи цей король був без королівства? Чи без королівства міг би він побити могутній Рим? На це дають відповідь ті ж історичні документи і також ясніш ясного: Odoacer Rex Rugorum vel Rethenorum — король Руґії або Рутенії.

На мапі Кл. Птоломея з II ст. бачимо на Балтицькому побережжі назву Borussia. Римський історик Eticus пише в 500 році, що Прибалтику (і острів Руґію) заселювали слов’яни. Проф. J. F. Muirhead пише: «В перших століттях по P. X. обшир між Ельбою і Одрою та Віслою заселювали слов’яни. Чи вони були автохтони, чи прийшли звідкись — це проблема ще дискусійна. Аж до XI ст. вони були самостійними. Brandenburg аж до XI ст. називався Braniborg («Encyclopedia Britannica»). Проф. J. Sime пише: «Втікаючи від ґунів слов’янські племена посунулися на захід. Знайшовши багато незайнятих земель в Німеччині, вони зайняли ті землі на схід від Ельби і всю Прибалтику» («Encyclopedia Britannica»). Ці відомості цілком підтвержує археологія і топономіка.

Скити і сармати торгували з усім знаним тоді світом, включно із Прибалтикою. Отже, наші праруси–алани знали, що в Прибалтиці живуть свої люди — праруси, і тому, коли в 360 році на Чорноморщину навалилася азійська орда ґунів, частина аланів покинула Чорноморщину і подалася до своїх прарусів на Прибалтиці. Вони оселилися там на острові Руґія і заклали там свою державу, якої влада згодом поширилася, мабуть, на всю Прибалтику, на що натякає згадка й Муіргеда, що влада Одонацера поширювалася на Баварію. Між іншим, серед племен Прибалтики було плем’я украни. Король Генріх І (королював 903–936) перед тим, як іти на Рим, мусив ще раз іти на ukraner і це праслов’яське плем’я приборкати» (F. Vater. «Herr Henrich»). Данський історик С. Граматик (1040–1206) у своїй «Історії Данії» пише, що в Руґії був храм поморянських слов’ян з постаттю Світовида, що його король Волдемар І наказав спалити. В цьому храмі був список 300 вояків. Отже, показується, що ті «руґи» мали своє письмо. Ще в XVII ст. Руґія мала офіційну назву Slavinen (за: В. Сочинський. «Роксоляна»).

S. Herberstein в своїй «Rerum Moskovitiarum Commentarii» пише, що всю північ Німеччини за Ельбою заселювали слов’яни. Там було колись славне місто Wagria (біля теперішнього Любека), а населення Ваґрії мало мову, звичаї і релігію рутенів. С. Герберштайн ще додає: «На підставі цього мені здається, що київські Руси покликали до себе королів власне з цих ваґрів, бо ж скандинавські були їм чужі мовою, і релігією, і звичаями».

Направду, що може