Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Танґо смерті 📚 - Українською

Читати книгу - "Танґо смерті"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Танґо смерті" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 82 83 84 ... 102
Перейти на сторінку:
оплітає його шию своїми тонкими руками, і знову він чує на своїх вустах її поцілунок, але цього разу поцілунок триває довго, він відповідає на нього, його руки обнімають її за талію, притискають до себе, її язичок проникає йому в уста, тремтить і лоскоче, він чує її перса на своїх грудях, вона прилягає усе тісніше до нього своїм животом, і все там у ньому виструнчується, впирається в неї, прямісінько в ту улоговину, що між ногами, тоді його долоні поволі опускаються по її спині, не зачіпаючись за жоден виступ, бо під сукнею нема нічого, долоні лягають їй на сідниці, стискають їх у жменях, і тоді вона раптом, повиснувши на ньому, піднімає ноги і оплітає його стан, і коли він несе її до ліжка, не розмикають ані обіймів, ані вуст, ані рук, ані ніг, і вони падають на постіль, вона вивільняє його прутня і приймає у свій жар, у свій мед, у свій рай, і тоді він нарешті отримує те, про що не здогадувався, побачив небачене, почув нечуване, ковтнув нековтане.

W

У Львові справдешній Вавилон, населення зросло удвічі завдяки утікачам з Польщі й колонізаторам із Союзу, щораз частіше можна побачити сині й зелені картузи енкаведистів. Сновигають вулицями красноармійці, які скидаються на сухітників із сірими обличчями, дивляться тупо і замогильно, чоботи в усіх важкі й брудні, старшини зодягнені дещо краще і виглядають ситнішими, але тепер вони всі зайняті лише одним: накупити дефіциту, якого не бачили в себе за все життя. По всіх ресторанах і кнайпах, які перетворилися на вщерть переповнені «закусочні» та «чайні», повно большевиків, які тільки те й роблять, що жують, жують і жують, трощать усе без винятку, та це й не дивно, бо коли зрівняли рубель до злотого, то обід за два і піврубля здається казкою, а до того ж совєтські жінки готувати не вміють, і майже всі родини харчуються в їдальнях, у львівських каварнях і сніданкових покоях запанував специфічний запах, якого раніше тут не було, повис ядучий дим від махорки і залунало голосне чвакання, плямкання і сьорбання, хтось видуває носа просто на підлогу, затиснувши одну ніздрю великим пальцем, хтось спльовує під час їжі, майже всі витирають масні губи рукавами, смачно відригують і колупаються брудними нігтями в жовтих зубах. Галичани намагаються оминати такі заклади, щоб ота какофонія звуків не псувала їм апетиту, воліють перейтися трохи далі від центру, де ще в маленьких перевулочках можна надибати «закусочну», не сплюндровану кирзаками.

Совєтські люди, які прибули в Галичину, викликали в нас неабиякий подив, вони геть інші, вони не звикли вітатися на вулицях, піднімаючи капелюха чи кашкета, не просять вибачення, коли когось штовхнули, всюди, де є черга чи більше скупчення людей, поводяться, як дикуни, лаються і грубіянять, а найпопулярнішим словом серед міліції, двірників і взагалі будь-якого совєтського урядовця є «давай»: «давай назад», «давай впєрьод», «давай прахаді», і всім вони тикають, незважаючи на те, якого віку людина, зайшовши до галичан у хату, ніхто з них не скине шапки. Простих робітників за зовнішністю приймають за інженерів чи навіть за буржуїв, бо вбрані набагато краще за їхніх службовців.

— Чи помітили ви, як виглядають їхні жінки? — запитала Рута, коли ми одного вечора цілою своєю бандою сиділи в «Атлясі», який доживав уже свій зоряний час, і ділилися враженнями про наших визволителів. — Усі в червоних беретах, насунутих аж на брови, обличчя непривітні, тонкі губи, сірі й заспані очі, худюще напацькане обличчя, довга вузька спідниця, френч і чоботи. Свою приналежність до інтелігентської «кляси» зазначують коротко підстриженим волоссям та грубо пофарбованими вустами. Наша Галичина здається для них казковою країною. У нас поселилася одна дама з «Укрстраху», жидівка, але ні слова по-нашому не вміє. Мала з собою маленьку валізочку, а в ній — ти б бачив! — таке лахміття, що в нас хіба б ним підлогу мити. Було там дві пари бавовняних до колін майток, які у них називаються досить таємничо «блюмерс». Усі однієї — яскраво-волошкової. Як згодом виявилося, ті, що були на ній, були такої ж барви. Але особливістю цих майток є те, що вони замість гумки мають довгу бавовняну тасьму, яку вона мусить обкрутити тричі довкола стану. Можете уявити, яка то розкіш для кобі-ти! Пояси до підв'язок на панчохи скроєні з побіленого полотна, стаників взагалі нема. Панчохи в неї такі блискучі, що аж разять очі, а що вони не зв'язані до самого кінця, то на кінчику мають дзюрку, крізь яку видно пальці. Врешті я її пошкодувала і подарувала пару майток, то вона їх аж до лиця тулила і не могла натішитися. А вчора наш курс повели до театру на п'єсу Корнійчука «Богдан Хмельницький». Театр переповнений. Купа різних клерків та старшин Красної армії. І чимало совєтських жінок, які вже встигли причепуритися в наших крамницях. Але ти б бачив, як то все виглядало! На одних — довгі вечірні сукні, спущені по халявах кирзаків, на других — уже муслінові сукні ясно-рожевої барви, і жодна навіть не здогадується, що це жіночі нічні сорочки! А треті вбрали на себе нічні вишивані сорочки «мілянез», які мають велике декольте. За відсутності бюстгальтерів, особливо якщо спостерігати за цим з балькону, картина вимальовувалася незабутня. А коли в такій «сукні» товаришка потрапляла на просвіт, то можна було роздивитися й те, що вона мала під сподом, а там — часто не польські тендітні майточки, а совєтські майталеси до колін.

— Наша нова викладачка, яка приїхала з Харкова, накупила собі різного вбрання і щодня тепер дефілює в чомусь іншому, — підхопила Лія. — Одного разу прийшла в шифоновій сукні, другого — в новому шляфроку, третього — в моряцькій блюзці і плісованій спідничці, як яка-небудь гімназистка, але вершиною гардеробу була, звичайно, довга до землі вечірня сукня з вирізом на спині по саму талію, і коли вона надто рвучко рухалася, то з вирізу визирав краєчок голубих майталесів. Наші всі не могли стриматися від хихикання, а вона, бідна, не могла зрозуміти причини й тільки нервувала.

Далі уже кожен з нас знайшов, що вповісти на цю щедру тему.

— А я чув, що атвєтствєнниє работнікі, які оселилися в готелі «Жорж», одного разу поприходили на сніданок у ресторацію в піжамах. Кельнери їх делікатно випросили зі стримуваною злорадністю. Тепер кожен наш навіть бідний пролетар став почувати себе культуртрегером у порівнянні з дикунами-азіятами.

— А чули жарт? Чому большевички носять червоні берети?

1 ... 82 83 84 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танґо смерті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Танґо смерті"