Читати книгу - "Беру свої слова назад"

мемуари Жукова, а й підтвердив цифру: 170 дивізій і 2 бригади (ВІЖ. 1991. No 6. С. 7). Загальне обдурювання, яке виходило зі стін Міністерства оборони та Генерального штабу, туди ж і повернулося. Наші маршали настільки вжились у свою брехню, що перестали відрізняти правду від вигадок. Згоден, перевірити відомості про кількість радянських дивізій на західних кордонах не просто. Не кожен Маршал Радянського Союзу обдарований здатністю рахувати до 170. Але дуже легко було перевірити відомості про дві бригади. Адже це як два пальці загнути. Ось бригада - загнемо один пальчик. Ось ще - другий пальчик загнемо. А ось ще десять! Якби хтось із наших шановних маршалів (і старших наукових співробітників) спромігся порахувати бригади, то легенда про 170 і 2 звалилася б миттєво. Будь-який довідник щодо війни дає цифру: в західних прикордонних військових округах перебувало 15 одних тільки повітряно-десантних бригад. При цьому названа їх дислокація, вказані командири, розписані структура, чисельність, озброєння, бойовий шлях бригад і подальша доля. Там же, в західних округах, знаходилися 10 артилерійських протитанкових бригад. І одна бригада морської піхоти. 7 бригад ППО. 10 залізничних бригад. 2 стрілецькі бригади.

Разом — 45.

Ось жуковська арифметика: 2 бригади назвав, 43 пропустив.

Крім цього, існувала організаційна одиниця під назвою «бригадний район ППО». Це та ж бригада ППО, тільки розосереджена на значній території. Бригада ППО прикривала один великий важливий об'єкт, а бригадний район ППО - кілька менш важливих. У п'яти прикордонних округах було 20 бригадних районів ППО.

Якщо до 45 бригад додати і бригадні райони ППО, то виходить, що з 65 бойових одиниць бригадного рівня геній військового мистецтва пропустив 63. З такими математичними здібностями неважко довести, що ворог був сильніший.

А тепер уявімо собі, що навесні 1941 року сидить у Генеральному штабі найбільший полководець ХХ століття. Перед ним завдання - планувати війну. Дії двох бригад він здатний планувати, бо знає, що вони існують. Але як міг цей геній планувати дії інших 63 бригад і бригадних районів, якщо він не підозрював про їх існування?

Один критик - про «Криголам»: це на рівні анекдоту. Сперечатися не буду. Але чому критики мовчать, читаючи твори видатного полководця ХХ століття? Розповіді про дві бригади - це на якому рівні?

З дивізіями - та ж ситуація. У країні було розгорнуто за один рік 61 танкова і 79 авіаційних дивізій, але геній про це нічого не чув. Як він міг планувати дії танкових і авіаційних дивізій, якщо не знав, що вони існують?

Але ось завершилася війна. Ось стратег засів за мемуари. Якщо на війні він абсолютно не уявляв собі бойову міць Червоної Армії, то треба було хоч після війни пробіл заповнити. До середини 60-х років ХХ століття було випущено достатньо книжок і про танкові війська, і про авіацію, про стратегію й тактику. Відкриваєш книжку про артилерію, а в ній обов'язково описані всі десять протитанкових бригад, які були створені в західних районах країни до німецького вторгнення. Якби Жуков або його численні помічники розкрили хоча б одну книжку про артилерію, то тут же переконалися б, що в одній тільки артилерії бригад було не дві, а більше. А розкрили б книжку про ППО, то прочитали б про 6 бригад і 20 бригадних районів...

Мемуари Жукова підперли заклинаннями: «Георгій Костянтинович виключно відповідально підходив до роботи над своїми мемуарами. Були перевернуті гори архівних документів, відбулися розмови з багатьма колишніми підлеглими, сотні раз вивірялися цифри, факти» («Красная звезда», 12 січня 1989 р.). Той, хто мемуарів не читав, хто не знайомий з продукцією Агітпропу про війну, той цим заклинанням може повірити. Але треба просто погортати офіційну комуністичну макулатуру про війну і порівняти з мемуарами стратегічного генія. З цього порівняння випливає лише один висновок: ніхто ніяких цифр і фактів не перевіряв і архівів не використовував. Жуков і братія ліпили «найправдивішу книжку про війну» від ліхтаря, безсовісно переписуючи факти і цифри з книжок настільки ж безграмотних і безвідповідальних авторів. З пізнавальної точки зору мемуари Жукова - це військово-історичний Чорнобиль. Досвід війни в Радянському Союзі, а тепер у Росії не вивчався ніяк. Маршали Радянського Союзу Куркоткін, Куликов, Язов - випадкові люди в армії. Весь їхній інтерес полягав у тому, щоб у казармах був порядок, щоб ліжка були заправлені зразково, щоб табуретки блищали свіжою фарбою, щоб стінні газети відбивали генеральний курс рідної партії. Але їх військові знання кожен може оцінювати самостійно. Як можна вивчати досвід війни, як можна витягти уроки з помилок і прорахунків, якщо наші стратеги не мають навіть приблизного поняття про чисельність військ, про кількість бойової техніки? Наші маршали хвалять книжку, автори якої не мали ані найменшого уявлення про Червону Армію. Ясно, що рівень військових знань Куркоткіна, Язова, Лосика, Куликова та інших - на рівні Жукова. А можливо, і ще нижче.

– 7 -

Коли ми кажемо про те, чого в мемуарах немає, треба задля справедливості зазначити, що в них є. Після смерті Сталіна, дорвавшись до влади, Жуков прагнув підпорядкувати Збройні Сили особисто собі. Для цього армію слід було вирвати з-під контролю партії та компетентних органів. Цим Жуков і займався. Політпрацівникам від нього життя не було. На цьому стратег і погорів. Свідчить генерал-лейтенант Н.Г. Павленко: «Жуков не заперечував помилок, які зробив, перебуваючи на посту міністра оборони. Особливо переживав за ті, які були пов'язані з недооцінкою ролі армійських партійних організацій і явними перекосами у дисциплінарній практиці» (ВІЖ. 1988. No 12. С. 34). Жукова прогнали з вершин. І він тут же перекувався. Вся його книжка - гімн політпрацівникам. У кожному епізоді присутній мудрий комісар або замполіт, який слушною порадою й особистим прикладом веде батальйони від перемоги до перемоги.

Але повернемося до того, чого немає.

Отже, перше, що повинно було бути в мемуарах чесного начальника Генерального штабу, - карта обстановки. Її не виявилося. Вірніше, виявилося щось таке, що має заповнити дзвінку порожнечу. Ця робота була не виконана, а позначена.

Друге, що