Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Бурецвіт, Марія Ряполова 📚 - Українською

Читати книгу - "Бурецвіт, Марія Ряполова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бурецвіт" автора Марія Ряполова. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 82 83 84 ... 86
Перейти на сторінку:

— Що? — обернувся він, швидко крокуючи.

— Ти… ну… я ж зруйнувала твоє житло.

— А! Та нічого! Піду у великий світ! Подивлюся, як там усе.

— Але там не так. Там їжа не з’являється нізвідки. І там тобі можуть зашкодити!

— Годі балакати, — буркнув мій учень.

Ну от, один раз ти робиш помилку, і вже Мереж починає пшикати на тебе.

— Я не боюся! — крикнув шляхетний Тенто.

Скоро ми дійшли до краю заповідника. Там, у великому світі, все ж було набагато холодніше.

— Гадаю, ота купа снігу — це ваш транспорт, — припустив розбійник.

— Але вона далеко, — здивувалася я.

— Заповідник трохи відійшов, — сказав Тенто.

— Ну, чого чекаєш? О, він зібрався у великий світ, наш сміливець. А сам не може за ліс і кроку ступити! — збиткувався Мереж.

Шляхетний Тенто згорда глянув на нього й обережно вийшов з-під дерев, по коліна занурившись у сніг.

— Ходімо, — сказав він невпевнено.

Ми, незграбно перестрибуючи з місця на місце, почали просуватися до авта.

— З якого ви міста? — спитав шляхетний Тенто.

— З Нічного, — відгукнулася я.

— Буду у великому світі — обов’язково заїду в гості.

— Спитаєш крамницю з чарівними рослинами. У мене там крамниця…

Ми дійшли до фігурної кучугури, всередині якої дрімала машина, я намацала ручку й відчинила дверцята.

— Ну, тримай!

Я скинула куртку, передала її розбійникові та пірнула в салон. Те саме зробив Мереж.

— Бувай, Тенто!

Я ввімкнула зовнішній обігрівач, сніг стік з авта водою, Тенто відстрибнув, але потім присунувся знову, щоб тепле повітря доходило до нього. Розбійник геть закляк, мою куртку обв’язав довкола пояса, Мережеву накинув поверх своєї.

— Хай щастить! — крикнув він.


17


Так само раптово, як усе починалося, все й закінчилося для мене. Я повернулася до свого звичайного життя. Вдень ми торгували рослинами, ввечері Мереж учив теорію, а я просиджувала годинами під телевізором.

— Найкращі чарівники з усього світу намагаються врятувати Великий заповідник. Це унікальне природно-магічне явище належало до семи чудес світу… — розповідає верхня половина тітоньки з панорамою заповідника за спиною.

Я перемкнула канал.

— Безперечно, катастрофу спричинила людина, — пояснював чоловік у погонах. — Зараз ми розшукуємо винуватця.

Ще один канал.

— Хто ж цей злочинець, що зруйнував найпрекраснішу місцину нашого краю?

Ну от, ніхто нічого не знав про той заповідник, а тепер усі тільки за нього й хвилюються. Я знову перемкнула.

— Ми гуляли лісом, як раптом посипався сніг! — розповідала Перла, що позувала в норковій шубці на тлі засніженого, але ще зеленого лісу.

Замість неї з’явилася стурбована репортерка і заляскотіла:

— Чи є надія порятувати цей чарівний куточок нашої землі?

Чи поталанить найкращим магам побороти лихо?

Я вимкнула телевізор. Плакуче деревце схлипнуло. Я взяла телефон і набрала номер русалок.

— Алло! — гаркнув один з них.

— Привіт, це Лірина.

— А, добридень!

— Як справи? — запитала я.

— Чудово, — відповів русалка.

— У Бурецвіта, — уточнила я.

— Ще краще!

— Хіба?

— Авжеж. Він упорався.

— Тобто?

— Закохався він.

— Нічого собі!

— Так. Повідомив нам ім’я своєї обранки, — похвалився русалка.

— Зрозуміло. І як це він спромігся?…

— Спромігся.

— За такий короткий час…

— Ну, час у нього був.

— Це не Перла?

— Ні.

— Я її знаю?

— Угу.

— Господи, невже… Мася?

— Ні. Ще гірше.

— Ще гірше?

— Він назвав тебе.

Русалка замовк. Було чутно, як він щось жує.

Я сиділа, як по голові вдарена.

— Алло, — сказав русалка.

— Чого ти жуєш, коли розмовляєш по телефону? — поцікавилася я.

— Це жуйка. З м’ятою. Щоб був свіжий подих. Щоб тобі було приємніше зі мною балакати.

— А.

— Угу.

— Я не знала, що мені має стати приємніше.

— Тепер знаєш. Тепер тобі приємніше.

— Справді.

— А в тебе там тихо? Чародій не приходив, нікого не підсилав?

— Ніби ні. Все гаразд.

— Бісове пророцтво. Хвилююся через це.

— Я теж.

— Я тобі зателефоную, якщо від шукача будуть вісті.

— Гаразд.

— Угу.

Русалка поклав слухавку.

Ну не знає він вислову «до побачення». Я підвелася на хиткі ноги і попленталася до своєї кімнати, де Мереж мав учити орхідеєзнавство. Мені треба було з кимсь поговорити.

Мереж сидів, обкладений якимись папірцями.

— Що робиш? — спитала я.

— Пишу.

— Знову вірші?

— Прозу.

Мереж хутко позбирав папірці та заховав під ліжко.

— Чого ти?

— Я тобі

1 ... 82 83 84 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бурецвіт, Марія Ряполова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бурецвіт, Марія Ряполова"