Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

змішавшись із печенігами, також одноплемінними собі, спершу над Понтом Євксінським, чи Чорним морем, вигнавши звідти народи, що там були, осіли. Тоді пішли на козарів, і багато років билися з ними, винищили козарів, а самі їхні місця зайняли. Печеніги оселилися, де нині ногайські татари, а половці — у Таврії (вигнавши звідти християн) сиділи, і приходили разом із печенігами на Русь, багато шкоди краям цим чинили. Тоді народ инший, скитський, названий татари, який жив колись за Каспійським морем у Кавказських скелях, коли з царем своїм Батиєм ріку Волгу на тому місці, де в Каспійське (ще і Хвалинське) море впадає, перейшов у цей край, у силі важкій прийшов спершу на половців і, бившись з ними сильно, винищив їх, а з ними і печенігів до решти, і взяв ті краї у своє володіння. Відтак татари і на всі руські землі найшли і повоювали їх. Тому пам'ять про половців і печенігів загинула зовсім, а козарів ім'я залишилося в малоросійському нині воїнстві, міцному, подібному до того, дуже мало зміненому в найменуванні.

Про Методія

Пише давній історіограф грецький Йоан Кирополатес про одного Методія — чи про цього, чи про иншого — невідомо, бо в дні того ж грецького царя Михаїла, який з матір'ю Теодорою царював, був один монах-іконописець Методій. І коли князь болгарський Борис (або, як инші називають його, Богарис), починаючи вже почасти схилятися до християнської віри, але ще поганства тримаючись, будував собі нові палати і захотів прикрасити їх іконним розписом, прикликав тямущого іконописця Методія-монаха і звелів йому зобразити на стінах різні лови: звірів, птахів, гадів і що лише можна винайти страшне і жахливе таке, на що людина, поглянувши очима, злякалася б серцем. Монах же Методій, нічого не відаючи страшнішого від другого Христового Приходу і геєни, на одній великій і просторій стіні в палаті зобразив Страшний Суд і різні муки геєнські. Коли ж князь прийшов поглянути на те зображення, спитав іконописця: "Що то таке?" Той почав йому розповідати, що тих, які праворуч Судді стоять, праведні святі ангели вінчають царськими вінцями і до неба возводять, ліворуч же стоять грішники, яких люто хапають і в муки геєнські вкидають. Князь же, те бачивши і з уст іконописців розповідь чувши, вельми злякався душею і, пославши в Царгород до Михаїла і Теодори, попросив, аби прислали до нього єпископа, щоб охрестив його. І було так.

Про Кирила Філософа

Літописці деякі пишуть, що за царювання Василія і Константина, царів грецьких, прийшов із Царгорода присланий до Володимира Кирило Філософ з великими царськими дарами, серед них же була і якась запона, що мала на собі зображення Страшного Суду Христового. Те бачивши, Володимир зітхнув і сказав: "Добре є тим, що праворуч Бога, горе ж тим, що ліворуч його". Й инше. Але того Кирила Філософа хай ніхто не вважає одним із учителів словенських — Константином Філософом, нареченим у святій схимі Кирилом, — той-бо сто років і більше випередив хрещення Володимирове, а той другий Кирило до Володимира приходив. Дехто називає його не Кирилом, а Киром. Святий же Нестор, літописець Печерський, ніякого ж імени не дає тому Філософу, що до Володимира приходив, але тільки Філософом його називає. "Прислали, — каже, — греки Володимирові Філософа". Й імени не називає.

У той самий день споминання про обновлення Царгорода, яке великий цар Константин зробив візантійському градові, розширивши його вельми і за своїм ім'ям перейменувавши Константинополем. У нього ж і престол свій зі старого Риму переніс, і новим Римом його назвати звелів, і передав захистові Пречистої Діви Богородиці, аби вона, як свій власний град, берегла його навіки.

У той самий день у Пролозі покладено пам'ять святої преподобномучениці Теодосії, але вона в тому ж Пролозі буде 18-го числа цього ж місяця. А у Великій Мінеї Четьї страждання її покладено у 29-й день цього місяця, там-бо й ми, як Господь поможе, напишемо про них.

Місяця травня на 12-й день

Житіє святого отця нашого Єпіфанія, архиєпископа Кіпрського

Єпіфаній був родом із краю Фінікійського, з юдеїв, які жили при ріці Єлевтра, що з-під гори Ливанської витікає у Фінікійське ж море впадає. Батьки його жили в селі, що називалося Висандука й лежало за три поприща від града Ликії, були землеробами. І народили двох дітей: цього Єпіфанія і доньку Калітропію. Коли ж помер батько Єпіфанія, мати, овдовівши, тужила і переживала через виховання дітей, бо в убогості була, небагато маючи на потребу тілесну, малі ж були діти: Єпіфанієві було десять років у той час, коли батько помер, а Калітропії — ще менше. Годувала їх мати з труду рук своїх. Через якийсь рік трапилося удові тій мати ослятко невчене, навіжене й дике. І сказала якось до Єпіфанія: "Дитино, візьми осленя, і веди його у град на торг, і продай, щоб ми купили щось їсти". Єпіфаній же до матері сказав: "Знаєш, мамо, що осленятко несамовите, і коли на торгу побачать люди, як воно скаженіє і дико поводиться, будуть бити мене". Сказала мама: "Іди, дитино, Бог же батьків наших вгамує ослятко". Хлопець же, скорившись велінню матері, взяв осля, повів його до граду на продаж. І коли підходив до торжища, зустрів його єврей один, що хотів купити осля. Зрозумівши, що хлопець жидовин, сказав йому: "Дитино, одного ми Бога праведного, і не годиться нам кривдити один одного, щоб не прогнівати Бога нашого ані один одного, тому справедливою ціною оціни осля". Єпіфаній, те чувши, сказав: "Не хочу продавати тобі осля це, бо ще не навчене, несамовите і дике, мати ж моя через голод, бо не маємо за що купити їжі, звеліла його продати. А тому що чую від тебе, що гріх задля своїх прибутків ближньому зла бажати, боюся тому Бога, аби не покарав мене і ти щоб не прокляв мене". Жидовин здивувався розуму і добрій вдачі хлопця і, витягнувши три монети, дав йому, кажучи: "Дитино, візьми це і купи матері хліба, і повертайся з ослям до свого дому. І якщо осля вгамується, то тримайте його в себе, якщо ж, однак, буде погане, то виженіть його геть, щоб когось не вбило". І повертався Єпіфаній із града додому. Ще він не досягнув свого села, як зустрів його один християнин на ім'я Клеовій і хотів у нього купити осля, той же не хотів продати. І коли розмовляли, почало осля несамовитіти і кидатися, ревучи і дичіючи,