Читати книгу - "Olya_#1"

281
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Olya_#1" автора Володимир Худенко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 82 83 84 ... 146
Перейти на сторінку:
і салатової квіточки. Нервовим рухом відірвала половину «стебла» — квіточка жалібно пискнула. Біогель стікав з її обраненого кінчика, а Оля раптом наслинила його і почала швидко розгладжувати двома пальцями — кінчик видовжувався в тоненьке гостреньке лезо…

— Немає часу, немає…

Оля рвучким рухом встромила оте лезо в своє горло. Макс не встиг і стрепенутись, як квіточка стала набухати і міняти колір — зі світло-салатової на темно-червону… Темно-червоне променисто розтікалось по її пелюстках…

— Тепер так…

Оля швидким рухом намотала темно-червону квіточку на зап’ястя сонної сестри — витворила такий собі браслетик.

— Усе, тепер я за вас спокійна… Летіть!

— Та що ти мелеш? — вже злісно гаркнув Макс. — Ти можеш пояснити по-людськи?!

Він затнувся.

- І… я без тебе нікуди не полечу.

— Любий, коханий, — Оля благально склала руки, — Махду! — вказала на сестру. — Будь ласка, відвези її додому!..

— Мобіль сам відвезе, давай я задам…

— Рідний! — вона шпортонула його за руку. — Ну хочеш, я на коліна стану, ну я не знаю, що ще робити — я втрачаю час…

«У неї істерика?..» — подумав Макс.

А вона знов шпортала його за руку.

— Ти знаєш, що я б могла… — вона осіклась, вже ледь не плачучи. — Могла б тебе ПРИМУСИТИ, але… я ніколи цього не зроблю — навіть зараз. Просто ПОВІР мені ще раз, ДОВІРСЯ мені, я люблю тебе, люблю, люблю!..

Вона швидко, якось несамовито, навіжено поцілувала його з десяток разів — то в щоку, то в ніс, то в око — куди попало…

І легенько відштовхнула.

— Летіть!

Макс нерішуче ступив до неї. Тоді назад. Він був страшенно розгублений — просто не розумів, що діється… Махду заморгала і роззирнулась навкруг.

Він притиснув її до себе.

— Я відвезу її і повернусь за тобою, — мовив розгублено.

— Добре.

Вона дивилась, як злітає їхній мобіль, провела його поглядом… Він шугнув у вишину та й уплівся в гірлянду потоку, обігнув хмарочос «Takashimaya Co.» і втонув у іржавій заграві.

Тепер діяти. Оля, дурнувато підстрибуючи на шпильках, шмигнула до ліфтової секції, на ходу відправляючи аларм в екстрену службу Skytek… Час, час!.. Клята бюрократія все перепакостила — сигнал не піде одразу місцевим «хазяям», а буде так… Спочатку підтвердять її повноваження. Для цього сигнал спочатку піде в управління глобального регіону — в Гомель і в Фоксхаунд. Гомель відморозиться, а орбітальна база тупо перешле сигнал в головний офіс корпорації на Венері. Офіс спочатку пошле запит у Мюнхен… Потім ухвалить рішення, і вся ця бурда з купою сторонніх нікому не потрібних даних піде назад — через Гомель і орбітальну базу. Гомель знову відморозиться, а Фоксхаунд повідомить Смоленську муніципальну поліцію, а ті вже місцевий офіс Skytek… Через якийсь час. Час, ЧАС!..

У принципі правильно — там Ларіонов. Він знає її і знає, що робити в таких випадках. Але ж час!.. Вона, на хвильку завагавшись швидким рухом скинула чорні брендові туфельки і босоніж шмигнула в ліфтову секцію, грубо когось відштовхнувши… І пустила по зашифрованій підпільній мережі:

[Уроборос]

000000000

Мертвецы говорят…

Всем Смоленским Котам — в Ельне ДЖАМПЕР.

Мама проситНЕМЕДЛЕННО предотвратить заражение.

Вона знала, що не прокотить. Ідентифікують як поліцейську провокацію — по сто разів на день таке траплялось… Та тут же в її голові пролунав сонний, розніжений, глухуватий голос Тішки:

— Ти чого нявчиш?..

І млявий позіх.

Оля тут же мовчки почала скидати Тішці колосальні масиви інформації, лиш час од часу уривчасто щось коментуючи вголос — люди перед ліфтами на неї здивовано озирались… Тішка примовкла й собі — вона погнала свій звичний скажений перенавантажений трафік барвистою стрічкою по лівому кутику Олиного взору — вони завше так спілкувались, із дитинства. Неслись числа, символи, нескінченні каскади даних перемежовувались рідкими червоногарячими фразами, обидві їхні стрічки сплітались, зростались, синтезувались у своєрідні чудернацькі поеми:

8586734//-437509==658437-+563670956//63528++++6345234244_85990-437509==658437-+5636709564665337 оверлук, две восьмерки… 9994521*00221-55457465368472-04905746571 сайкл на репит… 63528=658__4634523424485990-11163//

77663528++++634523424445395067==345363528++++634523424422**64587 И потом замесить заражение… 39506748==__57465489__===3774111++*-++*-232177744_85990 патыка голимая, лочь 48==__57465489

523424445-237645//777//9==6584378++++6345234244228++++6345234244228586734//-437509==6588586734//-437509==658 и пусть залочат сектора, да…

1 ... 82 83 84 ... 146
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Olya_#1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Olya_#1"