Книги Українською Мовою » 💙 Підліткова проза » Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд 📚 - Українською

Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сонце, молодість, салют" автора Світлана Бонд. Жанр книги: 💙 Підліткова проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84 85 ... 130
Перейти на сторінку:

- Мамку поклич, вона тобі таке влаштує, - посміювався Рома.

- Треба бізнес мутити, освоїти якусь справу і бабки крутити, - він ходив туди сюди, опустивши голову. - Мамка гроші не дає, сиги закінчуються, я так довго не протягну.

Рома кивав, хоч і не розумів друга по-справжньому. Сам він ніколи не починав курити, кілька разів спробував, цього достатньо. Іноді йому здавалося, що можна лише захотіти, щоб кинути. І був щасливою людиною, не розуміючи цих труднощів.

- Почни грати в покер, - знущався він. - Ах звісно, ти ж усе і всіх програєш.

- Тобі в кайф пригадувати мені таке? - Ярик різко зупинився.

Він перевів погляд на залізні двері, що повільно відчинялися, і все збагнути не міг - це вітер чи треба ховатися. Коли до них заглянув Дмитро Олександрович, помітно заспокоївся.

- Саничу, ну ти лякаєш! - Ярослав дістав з-за спини цигарку і підніс до рота.

- Ти б бачив своє обличчя, - усміхнувся вожатий. - Наших на вечерю збирають, ви чому ще тут?

- Ми ж вільні люди, а ходимо по два, ще й за розкладом. В'язниця.

- Табір, - виправив Дмитро Олександрович і повернувся до Роми. - Коротше, гітара мені ці дні не потрібна, можеш зберігати її в себе. Після концерту повернеш.

Очі Роми засяяли.

- Тоді я й далі буду в кімнаті репетирувати.

- Можна мені поміняти кімнату? - втрутився Ярослав.

- Та годі тобі! Я ж нормально граю, - заперечив Рома.

- Нормально, але багато.

- Так, що у вас із концертом? - поцікавився Діма, поглядаючи на крони дерев, які колихав вітер. - Дівчата щось готували?

- Ага, винос мозку, - процідив Ярослав. Втомився вже від їхніх сварок щодо виступу, вічно чимось незадоволені, відмовляються брати участь і домовитися не можуть.

- Альбіна когось до танців залучила, - серйозно відповів Рома.

- Саничу, - Ярослав наблизився до обличчя вожатого. - Ми хочемо випити. Мені нова продавчиня не продає, допоможи, а?

- Покажи паспорт, - примружився він.

- Ось вона так само говорить!

Ярослав демонстративно махнув рукою з недопалком, а наступної секунди його відібрав Дмитро Олександрович і неспішно притягнув до свого рота.

- Ага! Попався! - у дверях з'явилася Галина Андріївна.

Ярослав ледь не посивів, побачивши матір. Важко ковтнув і помітив свою цигарку в руках вожатого, що показово стискав її між пальців, але курити не намагався.

- Знаю я, навіщо ти сюди ходиш, - директорка поставила руки в боки, спопеляючи поглядом сина.

- Та не палив я, мамо, чесно, - пропищав Ярик, розуміючи, що йому не вірять. - І не треба із себе епілептика вдавати, це не спрацює.

- Зайдеш до мене, - наказала мати й подивилася на вожатого. - Не знала, що ви, Дмитро Олександровичу, курите. Та ще й при дітях. Чуєте цей запах? - вона махала долонею біля носа. - Звільненням запахло.

- Так, здається, я його теж відчуваю, - Діма викинув недопалок у банку з-під консервованих ананасів, що до країв була набита бичками.

- Я зайду після вечері, - неохоче кинув Ярослав, перевіряючи кишені на наявність жуйки, зараз би вона дуже знадобилася.

Галина Андріївна невизначено махнула рукою і пішла. Ярославу довелося бігти в кімнату, бризкатися парфумами та поспішати в їдальню. Виявилося, сьогодні багато хто затримався, за бесідкою другого загону він почув крики Жанни Ігнатіївни. За дерев'яною переплетеною стінкою його б одразу помітили, він присів і почав слухати. Коли запахло смаженим, дістав телефон і ввімкнув камеру.

- Син мій теж просив не треба, а ти що?! В обличчя йому розсміявся, - гарчала вона, хапаючи хлопчину за грудки. - Ось тепер я посміюся, влаштую тобі веселе життя! Лайно в мене жерти будеш за такі жарти!

Ярослав сидів, піднявши телефон, яким уловлював те, що відбувалося за бесідкою, але сам нічого не бачив. Досить почути.

- Я вже вибачився перед ним, - заїкався потерпілий.

- Я теж перед тобою вибачуся, а поки отримуй!

Жанна Ігнатіївна відштовхнула його, судячи зі стуку з тієї частини бесідки, і пішла. Ярослав зберіг відео і зробив кілька копій, одну відразу ж скинув самому собі в переписці, таке не можна втратити.

Він виглянув і помітив хлопця з другого загону, який, потираючи шию, повільно плентався в бік їдальні. Ярослав дочекався, поки той відійде, і сміливо піднявся. Компромат - справа потрібна, але вечеря за розкладом.

{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 83 84 85 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"