Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"

— Тут треба ще раз поговорити з тим його другом, шо закосіл сьогодні встрєчу. 

— З Сергієм? Та щось він не розуміє, про що йдеться. 

— Може, передумав. Сначала приходить на помінки й каже, шо шось знає. Бухий був? 

— Бухий... І про компромат. 

— Так, і про компромат, — Кохан зупинився перед дверима гаража й дивився кудись крізь сталь. — Може, в Сергія цього якісь бумагі брата, а он забздєл. Хотя сестра ж могла і знову переплутать. Якщо ти кажеш, шо він меблі збирає, міг щось про «конформат» сказать, а їй почулося «компромат». 

— Конформат? 

— Та то шурупи такі. Я так, думаю оце вслух. Вона могла недочути або своє почути. От я дружині кажу, що гроші будуть третього числа, а вона каже, що говорив про перше. І вперта ж… Почула, шо хотіла почуть. 

— Все може бути. 

— Може, набереш його та трохи піддавиш? 

Ваня вже втомився від цих теорій, але ж він сам приїхав і розповів Кохану всю цю історію. Сам попросив про допомогу — тож сиди та бери участь. Та навіть подумати про ще одну розмову з цим ссиклом… 

— Спочатку треба продумати, як з ним говорити. І про шо, — знайшов, за що зачепитися Гуллівер. 

Кохан відчинив двері й сказав: 

— Ну, думай, — і вийшов. 

Він що, образився? 

Ваня з тривогою прислухався, чи заведеться припаркований біля входу «плімут вояджер». Ніби тихо. Та що ж таке? Вчора в цей час він готувався до виходу на сцену, повторюючи слова «Гуллівера». От чому не можна гастролювати щодня? Чома свята так рідко відбуваються? І чому за кожне з них доводиться платити пісними днями, тижнями й місяцями, сповненими порожнього клопоту? 

Почулися кроки, й за мить у дверях з’явився Костя. Він усміхнувся й помахав біля обличчя Вані крихітним пакетиком. 

Ні, Ваня не помилився — він приїхав до справжнього друга, який завжди допоможе. Чи не єдиного справжнього друга, який завжди розбирає проблему, а потім все чомусь працює. 

* 

Вони скурили трубочку й пили вже по другій чашці чаю, слухаючи четвертий «Цеппелін» та обговорюючи версії вбивства. Точніше, обговорював їх механік сам зі собою, а Гуллівер просто обрізав найбільш безглузді вектори. А їх вистачало — Костя розмірковував, чи не простіше було страховій скинути з даху свого робітника, який почав копирсатися в їхніх темних справах. 

— Та нє, — сказав Ваня, — це вже занадто. 

На його губах застигла ледь помітна усмішка як наслідок ефекту від непоганої травички, яку надибав господар у сусідів. 

— Знаю, — усміхнувся Кохан. — Я просто намагаюся всі варіанти прочухать... а вдруг це до чогось… 

— Приведе? 

— Точно. Страхова його точно не просто так звільнила. Ти кажеш, він давно там работав? 

— Після інституту. Десь років шість-сім. 

— Дядька, юристов ж так просто не звільняють — вони ж знають дохєра. Я так думаю, шо отет твій лисий шось не те страхував, злякався, прислав пацанов до етого Роми і добазарілся с мусорамі. 

— Костя, — сказав Ваня із неприхованим задоволенням, — а ти не помилився з професією? Може, тобі треба було не з жєлєзкамі от ета, а в детективи? 

— Боже упасі, — удав переляк Кохан, але йому було приємно, це точно. — Тоді тільки питання, — продовжив механік,  — як його заманили на кришу, ще й ночью? 

— Ой, — здивувався Гуллівер, бо про це він не подумав. 

— Вийти він міг тільки до знакомого, правильно? 

— Угу. 

— Совєршенно сапогі! А может, цей Серйожа його й покликав? Вони його вичислили після заворушкі біля паркана, так? Може, вони там пиво п’ють… На крише. Ну, пили, значить, всю дорогу. С пацанамі. Позвал он етого Рому, а там його — хап! І гаплик! 

— Пиво на даху? Вночі, наприкінці жовтня? 

Щось воно знову не складалося. В книжках все було просто, а тут… На кого не подумаєш — падло. І всі слизькі, і тобі слизько, не можеш спертися на жодну з версій. Костя подивився на свій телефон, відкрив там щось, почитав, скривився й кинув мобілу на верстак. 

— Я тебе затримую? — спитав Ваня, відчуваючи шкірою, як всі автомобілі Києва починають трамбуватися в страшних заторах, які не дозволять майстру швидко доїхати додому. 

— Та нє, — відповів Кохан, встав і знову включив чайник. — Народяться в тебе дівки — краще топи одразу. 

— Шо таке? 

— Та нічого… Ростиш-ростиш ото ето, як ліпшого корєша, а вона потім починає бухать, слухать якийсь галімий реп ростовський, маму не слухає, весь день спить, а ночью десь висить. 

— Дочка? 

Кохан роздратовано хитнув головою: 

— Ладно. То вже таке… Короче, треба цього Сєрьожу піддушити. І бажано, шоб це какой-то мусор здєлав, бо тобі він може і не розказати! Той льовік, с которим ти в тєлєвізорє чалілся, он как? 

Віталій… Ще один, до якого зовсім не хотілося звертатися. Але ж інших варіантів геть не було — «зачєм нам лішніє мусора?». Гуллівер скривився й поліз по айфон. Він не телефонуватиме, проте напише хоч якийсь бонус. І напише одразу трьом людям: Віталію, Соколовій і Тоні. 

Повідомлення вийшло великим: «Привіт. Я тут подумав про справу Романа, і вона мені здається такою: хлопець брав участь у протестах проти незаконної забудови на Виноградарі, будує сумнівна компанія «СпецІнжБуд». Є свідки конфлікту Романа з керівником забудовника, Валентином Сосєдкіним. 

«СпецІнжБуд» давно обслуговує страхова компанія «Спокій», де працював Рома. Схоже, що він почав розбиратися в махінаціях забудовника, його одразу звільнили, а наступного дня і сталося вбивство. Є свідок, якого треба допитати, це Сергій, друг Романа, теж брав участь у конфлікті, хотів допомогти, а тепер злякався. Треба довести цю справу до кінця в другому епізоді шоу «Мрії здійснилися». Що скажете?». 

Перечитав уголос, Кохан схвалив, Ваня додав пропущені коми й надіслав. 

— Ще чаю будеш? — спитав механік. 

— Та ні, мабуть. Я вже зараз обоссусь, — зізнався Гуллівер, радіючи, що важке рішення позаду. 

— Ну, ходімо поссим, — погодився Кохан, і вони вийшли на вулицю, де вже було зовсім темно. 

Повернувся Гудвін і боязко поцікавився,