Читати книгу - "Тиша"

Каспер умочив хліб у суп. Машинально прожував.

— Мати Марія, — продовжувала африканка, — говорила, що дехто вважає великих композиторів святими, народженими серед нас. Щоб допомагати всім нам. Тоді стає зрозуміліше. Про Баха.

Вона все ще була під враженням музики. Це було зворушливо. Але, з другого боку, слід допомагати людям позбутися подібної мани.

— Це стосується і великих кухарів, — відповів він. — Схоже, у вас там на кухні якраз такий кухар. Отож залиш тепер дідуся самого. Дозволь йому спокійно перетравлювати їжу.

У кімнаті опинилася Синя Пані. Він і не почув, як вона увійшла.

— Неможливо пропрацювати тридцять п’ять років у цирку, — сказав він, — і не зустріти убивць. Коли я прислухався до того місця в них, яке ініціювало вбивство, я ніколи не чув самих людей. Я чув якусь одержимість. Чимось іншим. Питання про вину не таке просте. З акустичної точки зору.

Вона нічого не відповіла.

Він відчув, що починає злитися.

— Я знайшов його, — сказав він. — Того, хто убив дитину. Я міг би вилучити його з обігу. Раз і назавжди.

— Ніхто не сумнівається, що міг би, — відповіла вона.

Його злість минула. Залишився смуток. Безвихідь.

— Каїн, — сказав він, — займався наслідками катастроф. І ось землетрус.

— Для тих, хто молиться, — відповіла вона, — кількість збігів, що впадають в око, збільшується.

У нього пішло багато часу на те, щоб повернути голову. Коли цей подвиг нарешті було здійснено, крісло її виявилося порожнім. Вона зникла. А може, її і зовсім тут не було?

Африканка котила його білими коридорами.

— Я уклав з нею договір, — сказав він. — Про те, що ризикну своєю кар’єрою. Постараюся знайти тих, хто полює на Клару-Марію. Допоможу вам. Якщо вона знала, що я прийду, навіщо тоді умови?

Він говорив це, поки вони спускалися ліфтом униз. Вони встигли вийти з ліфта, коли вона нарешті відповіла.

— Мати Марія, — пояснила вона, — частенько повторювала, що людям шкодить, коли вони надто легко осягають релігійне таїнство. Тоді вони його не цінують. Особливо банкіри.

— Банкіри?

— Ми дивилися тебе по телевізору і дуже сміялися. І мати Марія теж. Потім вона сказала: «До того часу ми дізнаємося, хто він насправді. Блазень чи банкір з особливими талантами».

Він почав молитися: «Люба Всевишня, дай мені довге життя, щоб я встиг виготовити ляльку вуду і сколоти Синю Пані голками». І тут він раптом зрозумів, про що молиться. Він віддався болю, який принесла із собою злість, частина цієї злості насправді стосувалася його самого.

Крісло спинилося.

Його потилиці торкнулася долоня. Через дотик він відчув тепло, і його наповнило відчуття вдячності. Він розумів, що це єдино можлива для африканки форма вибачення, на інше вона ніколи не буде здатна. Але й цього йому цілком вистачило.

Вони спинилися перед дверима, двері відчинились, вона викотила його в сад.

2

Синя Пані сиділа на кам’яній лаві, під пахвою у неї був його футляр зі скрипкою. Вона не кваплячись підвелася назустріч і взялася за спинку інвалідного крісла. Африканка зникла. Ігуменя повільно покотила його стежкою понад озером.

Світло і звуки весни ударили йому в кров, немов хмільне вино, немов перший келих витриманого шампанського «Krug» урожаю кращих років: у знамениті сорти шампанського — тієї миті, коли воно опиняється в роті, — життя вдихає сам Творець, а потім це життя перетворюється на спогад, що постійно повертається, — фрагментарний, мимовільний і раптовий, — немов від дії галюциногенів.

Шурхочучи тим, що дуже скоро стане буковим листям, теплий вітерець награвав «Весну священну», і все-таки Каспер чув, що десь у весняній музиці створення світу причаїлась зима. У смакові шампанського ховалася ангостура[87].

— За тобою прийшли двоє з Відділу поліції у справах іноземців, — сказала Синя Пані.

Вона поклала скрипку йому на коліна.

— У великих духовних традиціях, — продовжувала вона, — вчитель не має права спонукувати учня до запитань. Навіть у найбільш напружених ситуаціях. Навіть якщо зрозуміло, що іншої нагоди запитати може й не бути.

Голос її був серйозним. Але йому здалося, що насправді вона його трохи піддражнює. Він відчув просто-таки фізичну неприязнь. Ніякого співчуття з її боку!

— Цілком ясно чому, — продовжувала вона. — Учитель не може створити відкритість в учневі. Жодна людина не може змусити іншу відкритися. Ми можемо тільки чекати. І спробувати проникнути всередину, якщо ця відкритість виникне. Правда, схоже на твою професію?

Вона зупинилася. Ні, все-таки він почув її співчуття. Воно не мало меж. Воно охоплювало Баґсверд з усіма прилеглими районами. Вона справді його піддражнювала — тепер він у цьому не сумнівався. І ще в її співчутті звучала нота банальної грубості.

Вона говорила, звертаючись прямо до його думок.

— Деякі світові релігії зайшли надто далеко. Намагаючись відокремити зло від добра. Християнство — не виняток. Це не означає, що не слід проводити межу. Але якщо поділ цей буде надто жорстким, він перестане бути гуманним. Мені завжди дуже подобався Лейбніц. У «Теодіцеї» він говорить, що Бог — усе одно що якась кухарка. Ось вона спекла хліб, постаравшись як могла. У результаті — все має значення. У тому числі й підгоріла скориночка. У якомусь сенсі зло також походить від Бога. Інакше неможливо було б жити на цьому світі. Нам, людям. З усіма нашими недоліками. Я завжди відчувала, що Лейбніц — великий старець. Ми просто ще не встигли його канонізувати. Якби він жив зараз, він цілком підійшов би мені як чоловік.

Каспера пересмикнуло, і він мало не впав зі свого крісла. Нахабство, звісно, не порок. Але хто, крім клоунів, має патент на нахабство? У церкві, в усякому разі, йому місця немає. Церква повинна витримувати певну тональність. Це нам, звичайним смертним, дозволено користуватися дисонансними інтервалами.

Крісло зупинилося біля лавки, вона сіла.

— Одноразове тіло, — продовжувала вона. — Так мати Рабія називала нашу фізичну оболонку. Вона невіддільна від сексуальності. Жодна людина, що все ще зберігає фізичну оболонку, не може бути цілком позбавлена сексуальності. Я б не могла обійтися без чоловіків. Усе ще не можу. І ніколи не зможу.

Вона безтурботно засміялася, як маленька дівчинка. Каспер відчув на устах смак шампанського. Він почув новий звук. Це був глибший рівень довіри. Звук цей ішов з його власної системи.

— Я хочу запитати про одну річ, — сказав він.