Читати книгу - "Тиша"

413
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тиша" автора Пітер Хьог. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 82 83 84 ... 109
Перейти на сторінку:
відсахнувся.

— Герт Суєнсен, — відповів він. — Він з Головного управління територіальних вод. Пов’язаний зі світським орденом. Він відповідає за весь транспорт, що прямує до блокованого району і з нього. Герт допомагав поліції шукати Каїна.

Каспер заплющив очі. Жахливо бути ув’язненим — і неважливо, як називається твоя камера: манеж чи всіма сприймана версія дійсності.

— Ми не поснідали, — зауважив він. — Чи не лишилося ще кави? І крапельки арманьяку?

Його свідомість виключала сама себе, він захотів був настроїтися на звук власної відсутності — і тут перед його очима все зникло.

VII

1

Він прокинувся на лікарняному ліжку в своїй келії. Синя Пані сиділа на стільці у нього в головах.

Голова боліла так, що у порівнянні з цим болем все сукупне похмілля його життя здавалося жалюгідною іпохондрією.

Якась невідома сила тягла його вниз, поривала кудись углиб — за грань безсонної свідомості. Він почув чийсь спів. Це був голос Стіне.

Усі жінки в його житті любили співати: мати, Стіне, Клара-Марія, черниці, Соня, жіночий хор поліції — одне суцільне задоволення. Ось тільки Синьої Пані бракувало. Для повного ансамблю.

Стіне розсміялася, він зрозумів, що це сон, заснований на реальних подіях, і вирішив залишитися в цьому сні — його стан ще не дозволяв йому зустрічатися з дійсністю.

Вона заспівала, як бувало тоді — спонтанно, несподівано. Ніжно притягнувши до себе, вона поклала його голову до себе на коліна. Потім доторкнулася до його щоки. Вона гладила його і співала.

Це була класика: Кім Ларсен[82], група «Shu-bi-dua»[83], знамениті опери. Голос її був хрипкий, протяглий, було б здорово, якби Ларсен, Бунесен[84] і Рахманінов могли чути її, вони б переконалися, що їх чудово розуміють. Вона дісталася до «Арії з коштовностями» з «Фауста»: «Чи це не сон, чи не мара?» Вона наспівувала «Вокаліз» Рахманінова. Вона звучала як Рене Флемінґ[85]. Використовувала лише половину тонального діапазону. Але так само легко, миттєво припасовуючи мелодію.

Пальці її рухалися по його шкірі в такт музиці. Він починав розуміти, що мав на увазі Спаситель, кажучи про Царство Боже тут і зараз, її дотики й голос створювали навколо нього фізичний рай на землі.

Несподівано він відчув себе дитиною. Почув своє власне звучання, воно було на дев’яносто відсотків жіночим, він почувався жінкою, здатною приймати геть усе.

Він відчув полегкість тому, що хоч ненадовго можна не бути чоловіком. Не потрібно нічого добиватися. До чогось прагнути.

Він відчув любов у кінчиках її пальців. Ось зараз — на коротку мить — його прийняли. Просто так. Без якихось особливих причин. І взагалі — без будь-яких причин. Просто тому, що він є.

Можливо, любов приходить, коли дві людини починають приймати одна одну без обмовок. І хай тебе звуть Каспер.

І хай ти все своє життя безсоромно брехав жінкам — не виключаючи й тієї, яка зараз гладить тебе по щоці, брехав так, що більше вже невідомо, де починається дійсність Всевишньої і де кінчаються твої власні вигадки. І хоча ти перейшов стільки меж, що вже не знаєш, чи зможеш повернутися назад.

Він відчув якийсь неспокій у ногах. Захотілося втекти. Від нестерпної думки, що така мить майже із стовідсотковою вірогідністю ніколи більше не повториться.

Вона плавно перейшла до «Bona Nox». Голос був одночасно лагідний і сильний.

Він відчув, як відкривається тиша. Схожа на якусь величезну руку, готову підхопити його. Він розплющив очі. Над ним схилилася Синя Пані. Вона протирала йому лоба вологою серветкою.

— Ти спав дванадцять годин, — сказала вона. — Житимеш. Далі.

Плотське сприйняття посилилося. Навколишній світ був ледве чутний — його майже не існувало. Він знав, що це пояснюється присутністю ігумені. З ним і раніше таке траплялося — спочатку з матір’ю, кілька разів з Максиміліаном.

З окремими партнерами по манежу. Потім із Стіне. З Кларою-Марією. Він дожив до сорока років і поки не зважився все-таки повірити в те, що слух колективний. Коли дві людини стають ближчими, то зовнішній світ спочатку слабшає, а потім поступово перестає існувати. Позаяк у такі миті для кожного з цих двох людей у всесвіті існує тільки другий. Зараз відбувалося те ж саме.

Почувся шепіт — це був його власний голос.

— Вона була потрібна їм, а може, і хлопчик теж, щоб передбачити поштовхи. Діти, схоже, мають щось подібне до дару ясновидіння. Вони скуповували будинки в Сіті, тепер вони продаватимуть їх, найближчим часом. Вони не заподіють дітям шкоди, в усякому разі, до того часу. Вона їм потрібна, вони обоє потрібні. Аби змусити всіх повірити, що поштовхів більше не буде. Треба підключати поліцію.

— Це буде неважко, — відповіла вона. — Поліцейські можуть з’явитися тут будь-якої миті. Вас із сестрою Глорією помітили.

Вранішнє сонце, кольору білого золота, стояло низько. Поверхня води була нерухома, немов туго натягнута фольга. Нерухома поверхня подвоювала небесне світило. Міські квартали були приховані вузенькою смужкою білого серпанку. Всі зовнішні звуки поглинались увагою слухаючої жінки.

Вони могли б бути у будь-якому міфологічному місці. Вона хотіла щось йому сказати, без слів, своєю тишею — він не вловив, що саме.

— Тобі треба попоїсти, — вимовила вона вголос.

Сестра Глорія принесла йому на підносі їжу — суп і хліб. Він проказав коротку молитву й відкусив шматочок хліба.

— Як добре, що можна помолитися перед їдою, — сказав він. — Молитва дозволяє молільнику пережити мікроскопічну смерть і відродження. Ти стаєш частиною божественної безформності. Потім ти відтворюєшся і воскресаєш, мов немовля, з усіма мозковими клітинами й усіма смаковими пухирцями, здоровою потенцією і цілісіньким слухом. В ідеалі.

— Навіть якби перед тобою з’явився архангел, — зауважила африканка, — ти б не зміг закрити рота.

Він відкусив ще булочки й подумав про матір. Булочка була щойно з духовки, скориночка була тонка, блискуча і тверда як скло. Хрумтіла вона так, що було ясно: випікали її в керамічній печі за високої температури, змастивши заздалегідь сумішшю йогурту, масла і морської солі. Аромат був глибокий і складний, немов аромат тіла.

— Уперше, коли я тут опинився, — сказав він, — рік тому, вночі, ти тоді чекала перед дверима Синьої Пані. Чому?

— Мене попросила мати Марія.

— Коли?

— Раніше того ж дня.

Суп був зварений на яловичому бульйоні, його смак нагадував про вічне життя і про те, що всі живі істоти поїдають одна одну.

— Раніше того ж дня вона не могла знати, що я прийду.

— Вона знала це давно. Ми бачили тебе по телевізору. Я тоді ще нечасто бувала в

1 ... 82 83 84 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тиша», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тиша"