Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

— Ти виявилася ще легшою, ніж я припускав.

Він досі усміхався, причому так привабливо. Може, Сем знущався з мене?

Одна справа говорити подібне без жодної емоції на обличчі, до чого я встигла звикнути, і зовсім інша, коли практично комплімент супроводжувався чарівною усмішкою.

«Дивний, дуже дивний хлопець», — знову подумалося мені.

— Спробуємо ще? — запропонував Сем. — На цей раз можна з місця.

У горлі знову утворилася грудка. Це алкоголь робив мене такою дурепою поряд із цим хлопцем чи причина була в чомусь ще? І чому мені хотілося, щоб вірним був перший варіант? І головне, чому я розуміла, що це не так?

Прочистивши горло, я спробувала надіти на обличчя маску непроникності.

— Упевнена, ти легко піднімеш мене з місця, але от у собі я сумніваюся. Давай краще, як робили щойно.

— Тоді повторимо ще раз і повернемося показати іншим, поки Джеймс там не напоїв їх.

Кивнувши, без зайвих слів я попрямувала на вихідну позицію.

Другий раз ми повторили все так само. Майже!

Сем підняв мене й кілька разів покружляв, від чого я прийшла в неймовірне захоплення і радісно завищала. Його ж це потішило. Дідько, та Сем навіть розсміявся, спостерігаючи за мною. Крім того, змінилося і приземлення. Поки одна рука під животом утримувала тіло в повітрі, другою Сем узяв мене за талію. Злегка зігнувши й перемістивши першу руку, він повільно опустив мене, притискаючи до себе. Але коли мої ноги торкнулися піску, Сем не випустив мене з обіймів, як і я не прибрала рук із його плечей. Кілька секунд ми, не промовивши жодного слова, просто дивилися один на одного.

Я обережно усміхнулася, сподіваючись отримати те ж саме у відповідь, але цього не сталося. Із серйозним виразом обличчя Сем вдивлявся в мої очі. Зазвичай, якщо хлопець із дівчиною викликають один в одного взаємну симпатію, то в подібні моменти вони цілуються чи хоча б усміхаються. Але в Семі не було нічого звичайного.

«Стоп! Значить, я не здаюся йому привабливою?» — одразу промайнуло в моїй голові.

Але я навіть образитися не встигла від своєї ж думки.

— Ні! — десь позаду крикнула Вікі і я в одну мить забула про Сема.