Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

* * *

- Лєро, - я чекаю її біля входу, навіть не заходячи в «Іскру». Цього разу ніяких величезних букетів просто скромна єдина троянда. Зате найкрасивіша з усіх, які знашов у квітковому магазині. Біла, з величезним високим бутоном. Єдина, як і вона для мене тепер.

- Я ж просила, - вона зітхає, але вже набагато спокійніше, ніж удень.

- Я просто йтиму поруч. Навіть не прошу тебе дозволити тебе підвести.

Трохи пом'явшись, Лєра киває і повільно йде нічною вулицею. Я залишаюся поруч, але трохи позаду.

- Знаєш, тут багато вогнів, та так мало повітря. І зірок… - минає, мабуть, півгодини, перш ніж вона нарешті заговорює зі мною. Але це вже дуже непогано, - я взагалі не розраховував, що вона мені хоч слово сьогодні скаже.

- Сумуєш по дому? - Хочеться її обійняти, - і цього разу навіть без будь-якої пристрасті. В мені прокидається дивовижна ніжність, - старе, забуте почуття, якого я вже, здається, цілу вічність не відчував до дівчини.

- Ні, - у її голосі чомусь звучить смуток.

- Тебе там хтось образив? - Я відразу ж хмурюся, бажаючи тільки одного, - захистити Леру від усього світу.

- Як тобі сказати... Там просто... Сумно, загалом.

- Розкажи мені. Як ти росла, який у тебе будинок.

- Не зараз, Славо. Може, колись потім.

- А зараз чого б тобі хотілося?

- Не знаю. Більше дізнатися про це місто?

- Хочеш, я покажу тобі занедбане підземелля? Справжнісіньке, з привидами? І зовсім недалеко!

Лєра, нарешті, сміється, а я, доки не пізно, хапаю її за руку і тягну вглиб дворів. Тут справді є старовинний занедбаний будинок, який за купу років ніхто не здогадався знести і побудувати чергову висотку.

- Не боїшся? – ми зупиняємось біля провалу у підвал. Старі сходи досить добре зроблені, щоб нас витримати.

- Ні, - Лєра посміхається моєму безглуздому дитинству.

– Тоді пішли!

За руку веду її по таємничому підземеллю, підсвічуючи ліхтариком телефону. На стінах тут збереглися цілі картини, щоправда, давно вицвілі та облуплені, так що побачити цілком неможливо.

- Замри! - Затягую її в одне з відгалужень і притискаю палець до губ. Саме тут чітко чуються ніби два голоси. Один, - моторошний і низький, ніби загрожує гуркотом, і другий, - пронизливий, високий, що нагадує жіночий, він ніби шепоче щось, то ніби схлипує.

- Страшно? – я роблю моторошне обличчя.

- Жахливо, - киває Лєра. - Особливо, як подумаю, що ми заблукаємо і доведеться блукати тут усю ніч!

- Не заблукаємо! Я тут кожний поворот знаю! Все дитинство тут пролазили, вишукуючи ці самі привиди і намагаючись хоч раз почути, про що вони говорять! Знаєш, це було для мене найстрашнішим і найтаємничішим місцем на світі!

- Можу собі уявити, - Лєра відтаює дедалі більше.

- Ну що, - вистачить страху для першого разу? Може, ми навіть заслужили морозиво?

- А буде ще? Затягнеш мене в якийсь справжній жах?

- Тільки якщо ти любиш їх. І тільки в кіно, – усміхаюся я.

- Гаразд. Ми, мабуть, справді так зазнали страху, що можна зняти цей стрес морозивом!

Звичайно, я не поведу Лєру в жодний з тих нічних закладів, у яких ми зазвичай з хлопцями буваємо. Але... Є в мене одне таємне містечко і навіть зовсім поряд. Недороге і не галасливе, але дуже затишне. Кафе просто неба. А точніше - просто на даху однієї з висоток. І працює якраз до ранку, бо саме у зірках уся його головна фішка.

- Не зовсім те, чого б тобі, напевно, хотілося, - я завертаю Лєру в тонкий плед, кинутий на спинку плетеного крісла, - легкий вітерець все-таки дається взнаки. - Але й вогні міста звідси виглядають набагато красивішими, правда? І зірки можна розглянути, хай і не так яскраво.

– Це просто чудове місце! - Здається, Лєра по-справжньому зачарована. Треба ж, - зазвичай всі віддають перевагу діджеям і танцям.

- Шампанського?

- Ні, це буде перебір. Просто морозиво.

Не сидячи на місці, Лєра піднімається і підходить до самого краю, милуючись видом, що відкрився. А я – любуюсь нею, - такою забавною, коли поверх сукні закутана у цей величезний плед. Вона зараз така зворушлива… Така… домашня, чи що? І я розумію, - ось чого мені хочеться насправді! Бачити її завжди у себе вдома, - просту, без усього цього випендрежного ганчір'я, просто закутану в плед і с цією усмішкою.

- Нам ще вранці вставати, - так, особисто я так провів тут з нею ще не одну годину, але їй потрібно виспатися. - Ходімо.

Я знову подаю їй руку, навіть не намагаючись обійняти чи поцілувати. Просто прогулянка. Просто нічне місто.

- Мені сподобалося, - шепоче Лєра, зупиняючись біля входу до гуртожитку.

- Отже, завтра я можу за тобою заїхати вранці?

- Не так все швидко, Слав, - шепоче вона. - Але я, мабуть, буду не проти ще однієї вечірньої прогулянки.

Вона мовчки бере з моїх рук троянду і ховається за дверима. А я, як останній романтик, просто стою і чекаю, коли вона зайде до себе і світло в її кімнаті запалиться. І сам себе не впізнаю, за всю ніч я навіть не подумав про щось більше.

_____________

Ну що, дівчата? Здається, наш Слава виправляється! Як думаєте? Пора його пробачити?

   А хто хоче сьогодні ще одну продочку, мммммм???? Підкидайте книзі лайків для натхнення автора!!!

   І не забувайте! Скоро буде новинка!!! Підписавшись на автора ви обов"язково отримаєте повідомлення про її вихід и тоді вже точно не пропустите!!!

Люблю вас!!!