Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

* * *

- Доброго ранку, щастя моє! - Сьогодні я майже нічим не відрізняюся від того сопливого пацана, який, як останній мудила колись бігав за дівчиськом. Хіба що старшим став. І тілом трохи підріс.

З половини восьмої вже чергую під вікнами, чекаючи свою принцесу, - а в грудях розростається таке щастя, яке, здається, світить яскравіше за найяскравіше ранкове сонце. До речі, - виявляється, вранці так радісно щебечуть птахи! А я цього за останні роки взагалі не помічав!

Десь глибоко всередині копошиться мерзенний черв'ячок.

- Ти, - ідіот, Бурін, - шепоче він мені. - І ти насправді зовсім, ось жодного разу не змінився! Нікому ти не потрібен, такий ось ідіотський романтик, і ця, як і та, інша, просто витре об всі ці дурниці ноги і посміється.

Та й сам я відчуваю, що, хоч би як намагався себе того, колишнього, задавити і витравити, - а все одно таким же і залишився. А решта, - вся ця брутальність, - так, просто зовнішній наліт, маска, яку я щосили примушував до себе прирости. Не вийшло…

І серце б'ється часто-часто. Тому що, з одного боку, я нарешті знову дозволив собі відкритися і просто стати таким, яким є насправді. А, по-друге, - справді не впевнений, що Лєру це просто не смішить. Хоча, мені здається, що вона, на відміну від усіх тих, з якими я останнім часом, спілкувався, зовсім інша… І десь навіть співзвучна з цим самим моїм романтиком…

Навіть не треную якихось слів, які я їй скажу. Просто хвилююся і одночасно тішуся неймовірно. Я ніби знову став бачити світ у яскравих фарбах, який якось одразу потьмянів і похмурнів після тої розмови з Інгою… Здається, я сам раптом ожив… І все це тільки завдяки Лєрі.

- Привіт, - вона посміхається і смішно жмурить очі на яскравому ранковому сонці.

Я не приніс квіти. Зате я знаю коротку дорогу до універу, а ще - де ми встигнемо випити чудовий латте з корицею і ваніллю і з'їсти гарячу випічку. Сподіваюся тільки, Лєра не схиблена на дієтах.

- Ми не встигнемо! - Вона відтягує мене за руку від скляних дверей кафе, але я виразно підношу до її очей годинник. Сорок хвилин! Та за цей час можна півсвіту перевернути!

Усміхаючись, вона нарешті погоджується. Як же я закоханий у цю її посмішку!

- Тільки швидко, - її долоня падає в мою руку і Лєра дозволяє себе затягти всередину. Звісно ж, ми швидко! Скільки триває одна мелодія? Сім хвилин! А нам більше не потрібно!

Очі Лєри спалахують , коли біля нас, що вже попиваєм латте, з'являється скрипаль.

- Для найчарівнішої пари! - проголошує він і починає грати.

Я з легким хвилюванням дивлюся на її обличчя, як вона відреагує? Сподіваюся, не скривиться і не скаже, що краще б я її завіз на пари, а потім - в якийсь торговий центр, замість того, щоб всякою фігнею займатися. Але читаю тільки подив, а потім вона навіть заплющує очі в блаженстві. Ну, а мій внутрішній романтик - просто в ауті. Непритомніє від щастя і не подає осудних ознак життя!

- Спасибі тобі, - її рука в моїй легенько тремтить. Лєра відвертається, щоб скинути сльозинку, - але я все помічаю. - Це ... Це було чарівно!

Ледве стримую себе, щоб не сказати їй про те, що кожен день, ранок і вечір готовий дивувати її сюрпризами, - і тільки притискаю її долоню до свого серця. Сказати, що воно б'ється сьогодні тільки для неї – буде надто пафосно, та й вона, певно, не повірить. Знову, чого недоброго, вирішить, що це я так її в ліжко намагаюся затягти.

З жалем випускаю її руку, коли ми наближаємося до універа. І, здається, їй також зовсім не хочеться розлучатися. Але їй не хочеться, щоб нас бачили разом, а я, природно, тепер уже її не кваплю. Тільки стою і любуюся, як вона, з усмішкою до вух, щасливо пурхає вгору сходами, тут же опиняючись у компанії подруг.

___________

Ну що? Слава виправився остаточно? Як думаєте? Приймаєм його?