Читати книгу - "Руда магія і повна торба пригод, Ляна Аракелян"

Туди-сюди снували крихітки-фейрі, які діставали потрібні студентам підручники та рухали їх за допомогою чарівних паличок. Вигляд у них був дуже зосереджений, а в руках кожна тримала довгий сувій, з якого обирали ті чи інші книжки. Коли підійшла наша черга, то на нас глянула величезна огрядна тролиця. На великому носі ідеально сиділо витончене пенсне, через яке вона дивилася на нас.

– Факультет? – гучним голосом вимовила тролиця. Скельця пенсне райдужно блиснули у світлі магічних вогнів.

– Кулінарної магії, – поквапом сказала Кхибра.

Тролиця обвела нас зацікавленим і у той же час пронизливим поглядом, немов переглядала нутрощі. Потім усміхнулася, показавши міцні здорові ікла, прикрашені золотими кільцями.

– Дівчата, – звернулася вона до фейрі, – п’ять комплектів для майбутніх магів-кулінарів.

За нашими спинами почувся регіт.

– Крок уперед, адепти, хто вважає, що він чимось кращий за новачків! – грізно здвинула брови бібліотекарка.

У залі запанувала тиша. Було чути, як скрекочуть крильця фейрі, які обирали нам підручники.

– Будь ласка, пані Фоліанто! Усе готово! – почувся писклявий голосок крихітки, яка паличкою перемістила на стіл п’ять комплектів книжок.

– Прикладіть сюди свої вказівні пальці, – тролиця роздала нам бланки з переліком книжок.

Ми приклали пальці до спеціальних віконець. І одразу ж з’явився напис: «Ідентифікацію завершено».

– Чудово, – усміхнулася бібліотекарка. – Якщо що-небудь знадобиться, бібліотека працює до двадцятої нуль-нуль. Без вихідних.

Ми врозсип подякували тролиці та забрали свої книжки. Що й казати, а стос підручників був пристойним.

Коли ми дісталися гуртожитку, то з нас піт градом котився. Начебто і корпус академії недалеко, а все ж книжки важкі. Сподіваюся, що навчання не буде таким як вони. Ми домовилися зустрітися за годину біля входу в гуртожиток і розійшлися по кімнатах.

Ми з Кхиброю перерахували гроші. Подумали, що купимо спочатку найнеобхідніше, а решту – потім. До того ж потрібно з’їздити до тітки, раптом у неї є щось зайве з начиння. Якщо не віддасть, то сторгуємося. І треба баті магоптаха надіслати, може, він чимось поділиться – у корчмі повно різного посуду. Давно з дому звісток не чути, як вони там? Зловила себе на тому, що сумую за рідними. Хтозна, може, на цих вихідних, разом із Кхиброю з’їздимо в гості.

Ще ми обговорили, що цілком можемо підробляти в тітки в «Кличі вепра». Гадаю, вона не відмовить. А нам зайва копієчка не завадить. Та й навіщо лукавити – дуже хотілося зазирнути в «Пір’їнки курчат».

Не змовляючись, вирішили, що обов’язково придбаємо по різьбленій гномській качалці. Прийшов час зазирнути в артілі Хурлапих. Гноми своє слово завжди тримають. Я потішила Кхибру, що маємо гарні знижки у гномських лавках, які мені пообіцяв вельмишановний пан Флюн за цуценя естриггіра.

Ми передяглися у форму, помилувалися своїм виглядом і вийшли надвір. Добре, що нас попередила пані Чорра, що в Магічний квартал без форми нас не пустять. Інші туди входили за особливими перепустками. На вулиці на нас чекали одногрупники, і ми апельсиновою хмаркою вирушили до кварталу магів. Нас роздирала цікавість – досі ми не були в цій загадковій частині міста. Утім, як і в багатьох інших. Нічого, надолужимо!

Ми підійшли до ажурної брами Магічного кварталу. Ковані завитки переливалися магією – тонкі іскри мерехтіли поміж прутами, даючи зрозуміти, що простим городянам тут робити нема чого. Біля брами у темних плащах стояли вартові-маги. Вони здивовано подивилися на нас, але кивнули – проходьте. брама відчинилася, і ми зробили перший крок у світ магії та чаклунства.

І майже одночасно закрутили головами на всебіч: магічні послуги на будь-який смак та гаманець – від зурочення до зняття родових проклять.  Крамниця «Твій фамільяр», корчма «Веселе небіжчисько», «Магічні предмети Урсула Симона», «Пророкування долі. Салон пані Шеллієн», крамниця магічних речей «Перлина магії». Ага, осьочки вона!

– Хлопці, є ідея, – змовницьки підморгнула я.

– Ти подумала про те саме, що і я? – у тон мені відповіла Кхибра.

Я кивнула у бік салону пані Шеллієн.

– Брехня, – відмахнувся Рудик. – З дитинства мене постійно спокушали розповідями про циганок і всіляких провидців та оракулів. Одного разу навіть напророкували, що я стану знаменитим, – він гордо подивився на нас, але ми не оцінили його слів.

– А я хочу піти, – сказав Вальдек. – Якщо що, я з вами.

Ми подивилися на Білочку, вона тільки угукнула. Я рішуче потягнула на себе двері. Мелодійний передзвін дверних дзвонів немов огорнув усе приміщення. Ми озирнулися: біля входу – невелика конторка, за якою стояла усміхнена молода жінка у довгій волошковій сукні.

– Вітаю вас, адепти! Бажаєте сеанс? – її мелодійний голос теж був наче срібний дзвін.

– Так, – відповіла я за всіх.

– Усі? – якщо вона і здивувалася, то навіть бровою не повела.

– Так, – знову за всіх сказала я і краєм ока помітила, як Рудик скривився.

– Я доповім пані Шеллієн. А ви поки що сідайте.