Читати книгу - "Лабіринт духів"

– Я дуже радий бачити вас знову, сеньйорито Алісіє. Ви зовсім не змінилися. Хоча що це я кажу? Ви стали ще вродливішою!

– Просто ти дивишся на мене закоханими очима, Фернандіто. Якщо хтось із нас і змінився, то це ти.

– Мені всі це кажуть, – підтвердив хлопець, схоже, задоволений своєю переміною.

– Ти тепер справжній крем’язень, – сказала Алісія. – Мені вже й не личить називати тебе Фернандіто, хіба що дон Фернандо.

Хлопець зашарівся й опустив очі.

– Ви можете мене називати, як вам до вподоби, сеньйорито Алісіє.

Дівчина потягнулася й поцілувала його в щоку, яка вже починала колотися. Фернандіто, приголомшений, спочатку заціпенів, а потім у запальному пориві щосили стиснув її в обіймах.

– Я радий, що ви повернулися додому. Усі за вами страшенно скучили.

– Можна тебе запросити на… – Алісія замислилася. – Тобі ще досі подобаються молочні коктейлі?

– Я перейшов на карахільйо з ромом.

– Ось що робить тестостерон…

Фернандіто засміявся. Попри свої нещодавно надбані м’язи, зародки бороди й новий, грубіший, голос, сміявся він досі як дитина. Алісія взяла його попід руку й повела до «Ґран Кафе», де замовила карахільйо з найкращим кубинським ромом і келих вина з Алельї. Вони випили за зустріч, і Фернандіто, сп’янілий від рому й присутності Алісії, розповів їй, що підпрацьовує в місцевій крамниці, доставляючи замовлення, і що в нього з’явилася наречена, дівчина на ім’я Кандела, з якою він познайомився на уроках катехізису.

– Багатонадійний початок, – зауважила Алісія. – Коли весілля?

– Весілля? Це все фантазії тітки Хесуси. Я ледве-ледве домігся, щоб Кандела мене поцілувала. Вона гадає, що робити це без священика – гріх.

– Робити це зі священиком – жодної приємності.

– Те саме і я їй казав. До того ж я не можу відкласти на весілля ні гроша зі своєї мізерної платні в крамниці. Уявіть лишень, я підписав сорок вісім боргових зобов’язань, щоб придбати «веспу» [84]…

– У тебе є «веспа»?

– Мій скарб. Уживана, але мені її пофарбували наново, і тепер на неї любо глянути. Одного дня я обов’язково вас покатаю. Скільки вона мені коштувала і ще коштуватиме! Наша сім’я зараз трохи бідує відтоді, як батько захворів і змушений був покинути роботу в «Ла Седі». Це все через отруйні випари, вони знищили йому легені.

– Мені прикро це чути, Фернандіто.

– Таке життя. Але наразі моя платня – це єдині гроші, які приходять у наш дім, і мені доведеться шукати щось краще…

– А що тобі хотілося б робити?

Хлопець, загадково всміхнувшись, подивився на неї.

– Знаєте, що мені завжди хотілося робити? Працювати з вами.

– Але ж ти навіть не знаєш, що я роблю, Фернандіто.

– Я не такий дурненький, яким здаюся, сеньйорито Алісіє.

– Я ніколи й не вважала тебе дурненьким.

– Але я справді наївний простак і мрійник, та ви й сама це чудово знаєте. Скажу лише, що мені вистачило клепки в голові, щоб здогадатися, що ваша робота пов’язана з таємницями й інтригами.

Дівчина всміхнулася.

– Мабуть, можна й так сказати.

– Я нічого нікому не скажу. Анічичирк.

Алісія подивилася йому просто в очі. Фернандіто сковтнув слину. Безодня, що чаїлася у її очах, завжди змушувала його серце битися швидше.

– Ти справді хочеш працювати зі мною? – нарешті запитала дівчина.

Очі Фернандіто стали круглими, наче блюдечка.

– Це зробило б мене найщасливішою людиною в світі.

– Це, а не одруження з Канделітою?

– Не будьте такою злою, ви іноді буваєте дуже злою, сеньйорито Алісіє…

Дівчина кивнула, погоджуючись зі звинуваченням.

– Слухайте, я не хочу, щоб ви думали, ніби я плекаю собі якісь ілюзії. Я знаю, що ніколи нікого не покохаю так, як я покохав вас, але це вже моя проблема. Я давно зрозумів, що ви ніколи не покохаєте мене.

– Фернандіто…

– Дозвольте мені закінчити. Бо якщо я вже наважився говорити по щирості, то не хотів би лишати щось несказаним, адже навряд чи ще колись наберуся відваги висловити те, що відчуваю.

Алісія кивнула головою.

– Я знаю, що це не моя справа, і, будь ласка, не сердьтеся на мене за мої слова, але я хочу сказати, що це добре, що ви не кохаєте мене, бо я лише бідний дурень. Але одного дня ви мусите когось покохати, тому що життя надто коротке й надто важке, щоб прожити його так… на самоті.

Алісія опустила очі.

– Ми не вибираємо, кого нам кохати, Фернандіто. Можливо, я просто не вмію кохати й не знаю, як дозволити комусь кохати мене.

– Я так не думаю. Хіба цей здоровань-поліціянт, який ходить тут із вами, не ваш наречений?

– Варґас? Ні, він лише мій колега. І, мабуть, добрий друг.

– Може, я теж ним стану.

– Другом чи колегою?

– І тим, і тим. Якщо ви дозволите.

Тривалий час Алісія мовчала. Фернандіто мовчки чекав, святобливо позираючи на неї.

– А якщо робота виявиться небезпечною? – запитала Алісія.

– Небезпечнішою, ніж носити сходами ящики з пляшками?

Дівчина кивнула.

– Відколи я з вами познайомився, я знав, що ви небезпечна, сеньйорито Алісіє. Я лише прошу дати мені шанс. Якщо побачите, що я ні до чого не придатний, звільните мене, та й годі. Без образ. Що скажете?

Фернандіто простягнув руку. Алісія взяла її, але, замість потиснути, поцілувала, неначе ручку якоїсь панночки, і притисла до щоки. Обличчя хлопця набрало кольору стиглого персика.

– Згода. Випробувальний термін – тиждень. Якщо через кілька днів я побачу, що ця робота не для тебе, угода скасовується.

– Ви серйозно?

Алісія кивнула.

– Дякую вам від щирого серця. Я вас не підведу. Присягаюся.

– Я знаю, Фернандіто. У цьому я навіть не сумніваюся.

– Мені потрібна зброя? У батька ще досі є рушниця з тих часів, коли він був у ополченні…

– Тобі досить буде озброїтися здоровим глуздом.

– А в чому полягатиме моє завдання?

– У тому, що ти будеш моїми очима.

– Слухаюсь!

– Скільки тобі платять за місяць у тій крамниці?

– Мізер і ще трохи.

– Помнож на чотири й матимеш свою платню за тиждень. Плюс премії та бонуси. І я сплачуватиму твої щомісячні виплати за «веспу». Це для початку. Що скажеш, справедливо?

Приголомшений Фернандіто кивнув.

– Ви знаєте, що для вас я працював би задарма. Ще й доплачував би.

Алісія похитала головою.

– Забудь про задарма, Фернандіто. Ласкаво просимо до капіталізму.

– Хіба не кажуть, що він справжнє зло?

– Ще гірше. Тобі сподобається.

– Коли починати?

– Негайно.

28

Варґас схопився руками за живіт,