Читати книгу - "Полонянка власних снів, Любава Олійник"

—Ананіє, пам’ятаєш свій подарунок від твоєї «любої» матінки. А ще ця куля рятувала тебе і твого мерзотника коханця Емрé… - він підняв її догори, і його голос затремтів від ненависті. Настала пауза, сповнена злавісної тиші.

При згадці про мого мага, в серці гірко защеміло і тривога вирвалася назовні. Куля! Це ж його єдиний зв'язок із реальністю!

— Так ось, тепер він точно не вибереться! — Він із силою кинув кулю об землю, і вона розбилася на тисячі дрібних шматочків.

Моє запізніле «НІ!» і відчайдушний крик не врятували від фатального кінця…

Разом з нею розбилися мої останні надії. Сльози душили, вириваючись назовні. Брат і мати, що стояли поруч, обійняли мене, але їхня підтримка не могла вгамувати біль, що пронизав мене наскрізь.

Вистава перетворилася на гірку драму. Охоронці Андроніка оточили батька, готового до арешту. У тиші, що запала, раптом пролунав незнайомий голос:

— Пробачте за спізнення!

Усі обернулися, і побачили, як до нас у супроводі кількох охоронців у темних окулярах, немов шпигуни з фільму, впевнено крокує Мустафа Доган.

—Ананіє, я дотримав слова…

Його ламана грецька, здивувала мене, адже до цього ми спілкувалися англійською. Вона дала мені слабку надію.

—Мустафо, ви повернули Емрé? – не вірячи до кінця в дива спитала.

Один з охоронців вийшов з-за його спини та зняв темні окуляри. Спочатку я не впізнала його — коротка зачіска, поголене обличчя робили його схожим на молодого красеня. Але очі… очі видавали його одразу.

Я не стрималася та кинулася в його обійми. Сльози продовжували текти по обличчю, змиваючи косметику, але це вже не мало жодного значення.

— Ані, ти будеш гарною нареченою… моєю, — ніжно посміхнувся мій коханий.

— Я кохаю тебе, Емре! — і на очах у всіх я поцілувала його так палко, як тільки здатна кохана дівчина.

— Думаю, нам із нашими дітьми потрібно дещо обговорити, — промовив Емре, кинувши погляд на Константина, який під руку з Єленою наближався до нас. На їхніх обличчях застигла суміш подиву і полегшення.

Батька повезли до поліції, а гостям повідомили про закінчення весілля. Задоволені, бентежені, розчаровані та й просто байдужі, вони продовжували пити шампанське, щедро рознесене офіціантами, та насолоджуватися вишуканими закусками, роблячи вигляд, що нічого не сталося. Спектакль закінчився, але життя тільки починалося.

Візуалізація до розділу:

Андронік Варбург