Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Евсун глибоко вдихнула, вдивляючись у морські хвилі, що розбивалися об берег. Їй треба було йти, залишити всі ці розмови й спогади позаду, зібратися з думками.

— Я вже піду, — тихо сказала вона, відвертаючись.

Озан зробив крок уперед.

— Не йди.

Вона здивовано зупинилася.

— Що?

Озан ковтнув повітря, ніби збирався з духом.

— Евсун… Я давно хотів зізнатися тобі… Я кохаю тебе.

Його голос був упевненим, щирим. Він обережно взяв її за руки, дивлячись просто у вічі.

Евсун відсмикнула руки, ніби доторкнулася до вогню.

— Озане…

Його очі наповнилися болем.

— Чому?..

Евсун стиснула кулаки, її погляд палав гнівом.

— Ти що, здурів?! Як ти смієш говорити мені таке зараз?! Я розповідаю тобі, як боляче мені без Еміра, а ти… ти зізнаєшся в коханні?!

Озан стиснув губи.

— І що дав тобі цей Емір, крім болю?

Евсун різко відвернулася.

— Я кохаю його. І буду тільки з ним.

Її голос тремтів, але була в ньому й твердість. Вона більше не хотіла чути нічого.

— А зараз бувай. Мені потрібно йти.

Вона залишила Озана, не озираючись.

⸻

Автомобіль зупинився перед знайомим будинком — тим самим, де вона колись жила з Еміром. Тут усе дихало його присутністю. Евсун глибоко вдихнула, перш ніж увійти.

У дворі грався Омер. Побачивши її, він радісно підбіг.

— Тітко Евсун!

Вона усміхнулася крізь біль, притискаючи хлопчика до себе.

— Любий мій, як ти?

— Добре, — кивнув Омер.

— Ти поїв?

— Так.

Евсун погладила його по голові.

— Сідай у машину, добре? Я хочу поговорити з Нісою.

Омер слухняно побіг до авто.

Евсун випросталася й рушила в будинок. Кожен її крок лунав, як удари серця. Коли вона увійшла в кімнату, її погляд одразу зупинився на Нісі.

На ній була … її нічна сорочка.

Кров закипіла в жилах.

Спогади про ту ніч промайнули в її голові, немов удари грому.

Гнів охопив Евсун.

— Зніми це. Негайно.

Ніса здригнулася.

—Пані Евсун…

— Я сказала, зніми!

Евсун різко вхопила тканину й роздерла її, змусивши Нісу зняти її .

Жінка опустила погляд, не сміючи заперечувати.

— Ти вільна. Омер залишиться зі мною.

— Але це наказ пана Еміра…

Евсун звузила очі.

— Нісо, ти перейшла межу.

Вона не дала їй більше ні слова сказати.

⸻

Того вечора Евсун повернулася до маєтку з Омером. Вона не просто взяла його під свою опіку. Вона дбала про нього, як про власного сина.

Кожен день, кожна хвилина, проведена з ним, нагадувала їй про Еміра.

Але це був єдиний зв’язок, що залишався між ними.

І вона не збиралася його відпускати.