Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

За годину головний біль посилився. Лісбет зателефонувала сестрі і попросила ще одну пігулку. Це теж не допомогло. До обіду голова в неї так розболілася, що сестра викликала доктора Ендрін, яка, після короткого огляду, прописала сильні болезаспокійливі пігулки.

Лісбет поклала пігулки під язик і, як тільки її залишили саму, відразу ж виплюнула.

Близько другої години вона почала блювати. Близько третьої це повторилося.

Годині о четвертій, перед тим як доктор Хелена Ендрін вже збиралася піти, у відділення прийшов Андерс Юнассон. Вони трохи порадилися.

— Її нудить, і в неї сильні головні болі. Я дала їй дексофен. Просто не розумію, що з нею діється. Адже останнім часом вона так добре видужувала. Може, це якийсь грип.

— У неї є температура? — спитав доктор Юнассон.

— Ні, годину тому було всього 37,2. З РОЕ нічого серйозного.

— Гаразд. Я вночі за нею наглядатиму.

— Я йду у відпустку на три тижні, — сказала доктор Ендрін. — Опікуватися нею доведеться тобі або Свантессону. Але Свантессон з нею особливого діла не мав.

— Добре. На час твоєї відпустки я зголошуюся бути її лікарем.

— Чудово. Якщо настане якась криза і тобі знадобиться допомога, звичайно, дзвони.

Вони разом ненадовго зайшли в палату Лісбет. Вона лежала з нещасним виглядом, натягнувши ковдру до кінчика носа. Андерс Юнассон поклав їй руку на лоб і констатував, що лоб вологий.

— Думаю, нам доведеться провести невелике обстеження.

Він подякував доктору Ендрін і побажав їй приємного вечора.

Близько п’ятої доктор Юнассон виявив у Лісбет підняття температури до 37,8, що було занесено до її журналу. Він відвідав її тричі за вечір і помітив по журналу, що температура трималася на рівні 38 градусів — дуже високо, щоб вважатися нормальною, і дуже низько, щоб створювати серйозну проблему. Близько восьмої години він розпорядився зробити їй рентген голови.

Отримавши рентгенівські знімки, Андерс Юнассон їх уважно вивчив. Нічого тривожного він не побачив, але виявив ледве помітне затемнення в безпосередній близькості від кульового отвору. Після цього доктор Юнассон зробив у її журналі добре продуманий запис, який, втім, ні до чого не зобов’язував:

«Рентгенівське обстеження не дає підстав для певних висновків, але стан пацієнтки протягом дня, безперечно, погіршав. Не виключено, що є невеликий крововилив, який не видно на рентгенівських знімках. Найближчим часом пацієнтці необхідні спокій і постійний догляд».

У середу, коли Еріка Берґер о пів на сьому ранку прийшла в «СМП», у неї виявилося двадцять три електронних повідомлення.

Відправником одного з них значився «[email protected]». Короткий текст складався з одного-єдиного слова:

ШЛЬОНДРА

Еріка зітхнула і підняла вказівний палець, щоб зітерти повідомлення, але в останню мить передумала, перегорнула вхідні листи і відкрила повідомлення, яке надійшло два дні тому. Відправником тоді був «[email protected]». Гм. Два листи із словом «шльондра» і фіктивними відправниками з медіа-світу. Вона створила нову папку, назвавши її «Медіа-Псих» і зберегла в ній обидва повідомлення. Потім зайнялася ранковою доповідною запискою інформаційного відділу.

Йоран Мортенссон вийшов з будинку о 07.40 ранку. Сівши у «Вольво», він поїхав у бік Сіті, але звернув через острови Стура Ессинґен і Грьондаль у район Сьодер. Проїхавши по Хурнсґатан, він попрямував до Бельмансґатан, завернув ліворуч, на Тавастґатан біля паба «Бішопс армз» і припаркувався прямо на розі.

Моніці Фігуеролі пощастило, як щастить лише дурням. Якраз коли вона під’їхала до паба, від нього відчалив фургон, і коло хідника на Бельмансґатан утворилася вільна місцина, так що вона стала носом якраз до перехрестя Бельмансґатан і Тавастґатан. Звідси, з підвищення перед пабом, відкривався надзвичайно гарний огляд. Їй було видно шматочок заднього скла машини Мортенссона, що стояла на Тавастґатан. Прямо перед нею, на дуже крутому спуску до провулка Прюссґренд, розташовувався будинок з адресою Бельмансґатан, 1. Фасад вона бачила збоку, і, відповідно, під’їзду їй було не видно, але як тільки хто-небудь виходив на вулицю, Моніка це фіксувала, їй було цілком ясно, яка причина привела Мортенссона сюди. У цьому будинку жив Мікаель Блумквіст.

Моніка Фігуерола мусила визнати, що район довкола Бельмансґатан, 1 жахливо незручний для стеження. За розташованим у «котловані» парадним безпосередньо можна спостерігати лише з пішохідного проходу і містка, перекинутого через Бельмансґатан, біля старого підйомника Маріахіссен. Поставити машину там ніде, а на пішохідному містку спостерігача видно всім, як ластівку на старих телефонних дротах. Місце біля перехрестя Бельмансґатан і Тавастґатан, де припаркувалася Моніка Фігуерола, було в принципі єдиним, звідки вона, сидячи в машині, могла мати повний огляд, але в той же час і її саму в машині спостережлива людина могла легко помітити.

Виходити з машини і прогулюватися їй не хотілося — вона знала, що відразу привертає до себе увагу. Під час роботи в поліції яскрава зовнішність їй завжди заважала.

Мікаель Блумквіст вийшов з парадного о 09.10. Моніка Фігуерола записала час. Окинувши поглядом пішохідний місток над початком Бельмансґатан, він рушив угору, в її бік.

Моніка Фігуерола відкрила бардачок і розгорнула на пасажирському сидінні карту Стокгольма. Потім розгорнула блокнот, дістала з кишені ручку, взяла мобільний телефон і прикинулася, що розмовляє. Голову вона схилила так, щоб рука закривала частину обличчя.

Вона бачила, як Мікаель Блумквіст кинув побіжний погляд на Тавастґатан. Він знав, що за ним стежать, і не міг не помітити машину Мортенссона, але пішов далі, не виявивши до неї жодної цікавості. Діє спокійно і холоднокровно. Дехто розчинив би дверці машини і добряче дав би тіпачки водієві.

Наступної миті він опинився за кілька кроків од її машини. Моніка Фігуерола була цілком поглинута пошуками якоїсь адреси на карті Стокгольма, одночасно розмовляючи по телефону, але відчула, що, проходячи мимо, Мікаель Блумквіст на неї поглянув. З підозрінням ставиться до всього, що поблизу. У дзеркало заднього виду з пасажирського боку вона могла спостерігати, як його спина віддаляється у напрямку до Хурнсґатан. Моніка кілька разів бачила Блумквіста по телевізору, але живого зустрічала вперше. На ньому були сині джинси, футболка і сірий піджак, на плечі висіла сумка. Йшов він сягнистими кроками, пружинистою ходою. Вельми симпатичний чоловік.

Біля рогу паба з’явився Йоран Мортенссон і простежив за Мікаелем Блумквістом поглядом. Через плече в нього висіла солідних розмірів спортивна сумка, і він якраз закінчував розмовляти по мобільному телефону.

Моніка Фігуерола чекала, що він піде за об’єктом, але, на її подив, він перейшов через вулицю прямо перед її машиною, звернув ліворуч і став спускатися зі схилу до парадного Мікаеля. Наступної миті повз машину Моніки