Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

Вони зупинилися якраз перед парадним Мікаеля Блумквіста. Мортенссон набрав код, і обидва зникли за дверима. Збираються перевірити квартиру. Вечір самодіяльності. Чорт забирай, він хоч розуміє, що робить?

Потім Моніка Фігуерола підвела погляд до дзеркала заднього виду і здригнулася від здивування, знову побачивши Мікаеля Блумквіста. Він повернувся назад і стояв метрів за десять позаду неї, досить близько, аби простежити за Мортенссоном і його спільником з верхівки крутого спуску до будинку № 1 по Бельмансґатан. Моніка поглянула на його обличчя. На неї він не дивився, зате очевидно бачив, як Йоран Мортенссон зник у парадному. Майже відразу після цього Блумквіст розвернувся і продовжив путь у бік Хурнсґатан.

Півхвилини Моніка Фігуерола просиділа нерухомо. Він знає, що за ним стежать. Контролює ситуацію. Але чому він нічого не робить? Нормальна людина перевернула б усе догори ногами… Він щось задумав.

Мікаель Блумквіст поклав телефонну слухавку і замислено поглянув на блокнот, що лежав на письмовому столі. За допомогою державного реєстру транспортних засобів він щойно з’ясував, що машина з блондинкою, яку він бачив на Бельмансґатан, належить якійсь Моніці Фігуеролі, 1969 року народження, яка мешкає на Понтоньєрґатан, на острові Кунгсхольмен. Оскільки в машині сиділа жінка, Мікаель припустив, що це була сама Фігуерола.

Вона говорила по мобільному телефону, звіряючись із розгорнутою на пасажирському сидінні картою. Мікаель не мав жодних підстав вважати, що вона якось пов’язана із Залаченком, але він відзначав будь-яке відхилення від норми довкола себе і особливо поряд із своїм будинком.

Він підвищив голос і покликав Лотту Карім.

— Хто ця дівчина? Роздобудь паспортну фотографію, довідайся, де вона працює, і збери все, що зможеш про неї знайти.

— Добре, — сказала Лотта Карім і повернулася назад за свій письмовий стіл.

Крістер Сельберґ, начальник фінансово-планового відділу «СМП», з розгубленим виглядом відклав убік аркуш формату А4 з дев’ятьма короткими пунктами, підготовленими Ерікою Берґер до щотижневої наради бюджетної комісії. Фінансовий директор Ульф Флудін був очевидячки спантеличений. Обличчя голови правління Берґшьо, як завжди, жодних емоцій не виражало.

— Це неможливо, — з люб’язною посмішкою видав Сельберґ.

— Чому ж? — поцікавилася Еріка Берґер.

— Правління ніколи на таке не піде. Це суперечить здоровому глузду.

— Повернімося до початку, — запропонувала Еріка Берґер. — Мене взяли на роботу для того, щоб знову зробити газету прибутковою. Для цього мені необхідно мати, з чим працювати. Правильно?

— Так, але…

— Я не можу брати зміст щоденної газети з повітря, сидячи в скляній клітці і загадуючи бажання.

— Ви не розумієте економічної реальності.

— Можливо. Зате я розуміюся на тому, як роблять газети. А реальність така, що за останні п’ятнадцять років штат «СМП» скоротився в цілому на сто вісімнадцять чоловік. Припустімо, що половина з них графіки, яких замінила нова техніка і таке інше, але кількість репортерів, що створюють тексти, зменшилася за цей час аж на сорок вісім чоловік.

— Це були вимушені скорочення. Якби ми їх не зробили, газету давно б довелося закрити.

— Почекаймо вирішувати, що вимушено, а що ні. За останні три роки зникли вісімнадцять ставок репортерів. Крім того, на сьогодні аж дев’ять ставок в «СМП» вакантні і якоюсь мірою покриваються тимчасовими співробітниками. Спортивній редакції катастрофічно бракує персоналу. Там має бути дев’ять співробітників, а вже більше року дві ставки ніким не зайняті.

— Йдеться про економію коштів. Тільки й того.

— У відділі культури не зайнято три ставки. В економічній редакції бракує однієї ставки. Юридичної редакції практично не існує — там у нас є лише керівник, який для кожного завдання набирає репортерів із загальної редакції. І так далі. Газета серйозно не стежила за діяльністю державних управлінь та відомств принаймні років вісім. Тут ми перебуваємо в цілковитій залежності від позаштатних працівників і матеріалів Телеграфної агенції. А як вам відомо, Телеграфна агенція вже багато років тому скасувала у себе відповідну редакцію. Іншими словами, у Швеції не існує жодної редакції, яка висвітлює діяльність державних управлінь та відомств.

— Газетна галузь перебуває у тяжкому становищі…

— Реальність така, що або «СМП» слід негайно закрити, або правління повинне переходити до рішучих дій. У нас сьогодні менше співробітників, але їм доводиться щодня створювати більше текстів. Статті виходять поганими, поверховими, вони не викликають довіри. Отже, народ перестає читати «СМП».

— Ви не розумієте того…

— Я втомилася слухати, що я чогось не розумію. Я не якась учениця на профорієнтації, що тут задля розваги.

— Але ваша пропозиція божевільна.

— Чому?

— Ви пропонуєте зробити так, щоб газета не була прибутковою.

— Послухайте, Сельберґе, протягом цього року ви збираєтеся роздати двадцяти трьом акціонерам газети величезну суму грошей як дивіденди. До цього додадуться ще абсолютно безглузді бонусні виплати дев’яти членам правління, які обійдуться «СМП» майже в три мільйони крон. Собі самому ви нарахували бонус чотириста тисяч крон як винагороду за проведення скорочень в «СМП». Зрозуміло, це далеко не такий великий бонус, як уривають собі деякі директори «Скандії», але в моїх очах ви не варті жодного ері. Бонус треба виплачувати, коли ви зробите щось таке, що зміцнить газету. А ваші скорочення насправді ослаблюють «СМП» і поглиблюють кризу.

— Це вкрай несправедливо. Правління схвалило всі запропоновані мною заходи.

— Правління схвалювало ваші заходи, позаяк ви гарантували розподіл дивідендів. З цим треба негайно покінчити.

— Значить, ви цілком серйозно пропонуєте, щоб правління скасувало всі виплати дивідендів і бонусів. Невже ви думаєте, що утримувачі акцій погодяться піти на таке?

— Я пропоную оголосити цей рік роком нульового прибутку. Це дасть економію майже в двадцять один мільйон крон і можливість сильно зміцнити персонал та економічне становище «СМП». Я пропоную також зменшити зарплату керівникам. Моя зарплата — вісімдесят вісім тисяч крон, що є чистим безумством для газети, яка не може собі дозволити навіть заповнити штат спортивної редакції.

— Тобто ви хочете зменшити власну зарплату? Ви обстоюєте свого роду комунізм у галузі оплати праці?

— Не кажіть дурниць. Ви, з урахуванням річного бонусу, отримуєте сто дванадцять тисяч крон на місяць. Це аномально. Якби газета була стабільною і давала величезний прибуток, ви сповна могли б роздавати які завгодно бонуси. Але зараз вам не час підвищувати власний бонус. Я пропоную наполовину скоротити зарплату всім керівникам.

— Ви не розумієте, що наші акціонери є такими, позаяк хочуть заробляти гроші. Це називається капіталізмом. Якщо ви запропонуєте їм втрачати гроші, вони більше не захочуть бути акціонерами.

— Я не пропоную їм втрачати гроші, але справа цілком може дійти і до цього. Володіння має на увазі відповідальність. Як