Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Людина без властивостей. Том III 📚 - Українською

Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Людина без властивостей. Том III" автора Роберт Музіль. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 182
Перейти на сторінку:
приклад з пані фон Штерн і отою…

 — Пані фон Штайн? — перепитав, виправляючи її, Ульріх.

 — Ну звісно, я маю на увазі оту Штайн, адже Діотима справді так часто про неї розказує! Отож коли вона заводить мову про стосунки між пані Штайн і отою другою, Вуль. Як же її? У неї ще таке не дуже пристойне прізвище…

 — Вульпіус.

 — Ну звісно. Ти знаєш, я чую там стільки чужоземних слів, що вже починаю забувати найпростіші! Одне слово, коли вона порівнює пані фон Штайн з отою, Арнгайм щоразу довго дивиться в мій бік, так ніби поруч з його ненаглядною мене саме за таку, як ти щойно сказав, і можна прийняти!

Однак Ульріх зажадав, щоб вона докладніше пояснила, що означають такі переміни.

Як виявилося, Бонадея, відколи вона оголосила себе близькою подругою Ульріха, домоглася чималих успіхів і в дружбі з Діотимою.

Слава німфоманки, яку так легковажно пустив спересердя Ульріх, справила на його кузину глибочезне враження. Діотима залучила цю новеньку жінку, що в якийсь важко збагненний спосіб нібито працювала задля загального добра, до свого товариства й кілька разів крадькома спостерігала за нею, і ця проноза з очима, що вбирали, мов м’який промокальний папір, картину її дому, була їй не просто якимсь несосвітенним чудовиськом, а й викликала в неї не менше жіночої цікавости, ніж жаху. Сказати правду, коли Діотима вимовляла слово «сифіліс», відчуття в неї були такі самі невиразні, як тоді, коли вона уявляла собі поведінку своєї нової знайомої, і раз у раз вона з тривогою на серці очікувала якої-небудь несподіваної витівки, сорому й ганьби. Однак Бонадеї пощастило трохи розвіяти цю недовіру своїми шанолюбними манерами, що нагадували надто зразкову поведінку погано вихованих дітей в оточенні, яке пробуджує в них дух морального суперництва. Вона навіть забула про свої ревнощі до Діотими, і та вражено завважила, що її морочлива підопічна симпатизує ідеальному так само, як і вона сама. Бо ця «сестричка, що збилася зі шляху праведного», як тепер її подумки називала Діотима, вже таки стала підопічною, і невдовзі Діотима виявила до неї особливо глибоке зацікавлення, бо власне становище спонукало її, як вона сама відчувала, вбачати в ганебній таємниці німфоманії своєрідний жіночий дамоклів меч, який, казала вона, може повиснути на тонкій ниточці навіть над головою якої-небудь Ґеновеви. «Я знаю, дівчинко моя, — втішливо повчала вона Бонадею, майже свою однолітку, — немає нічого трагічнішого, ніж обіймати людину, в якій глибоко в душі не маєш певности!» І цілувала Бонадею в її розпусні вуста з такою сміливістю, якої вистачило б, щоб притиснутися губами до закривавленої й колючої лев’ячої бороди.

А тодішнє Діотимине становище було якраз проміжне поміж Арнгаймом і Туцці — становище, коли казати образно, горизонтальне, таке, якому один надавав надто великої, другий — надто малої ваги. Адже після свого повернення Ульріх і сам застав кузину з пов’язкою на голові і з теплими компресами; але ці глибокі жіночі страждання, що їх причиною був, як вона невиразно здогадувалася, протест власного тіла проти суперечливих вказівок, які йому давала душа, пробудили в Діотимі й ту шляхетну рішучість, що була їй властива, тільки-но вона відмовлялася бути схожою на решту жінок. Щоправда, спочатку вона не знала, з якого краще боку приступати до розв’язання цього завдання — з боку душі чи з боку тіла — і з ким, з огляду на це завдання, міняти взаємини — з Арнгаймом чи з Туцці; але вирішити це їй допоміг зовнішній світ, бо коли душа з її любовними загадками вислизала від Діотими, мов рибина, яку намагаєшся втримати голіруч, то численні поради заклопотана пошуками страдниця знайшла, на свій подив, у книжках, написаних у дусі часу, коли вперше зважилася взятися за свою долю з другого, фізичного кінця, що його представляв її чоловік. Діотима не знала, що наш час, який поняття любовної пристрасти покинуло, очевидно, через те, що воно має характер швидше релігійний, ніж сексуальний, — отож що наш час зневажливо гребує звертати увагу ще й на кохання, маючи його за дитячу забавку, натомість, однак, спрямовує свої зусилля на шлюб і досліджує його природні процеси в усіх їхніх різновидах активно й докладно. Уже тоді з’явилося багато таких книжок, які зі щирим переконанням учителя фізкультури вели мову про «перевороти в статевому житті» й намагалися допомогти людям бути й одруженими, й усе ж таки задоволеними. У тих книжках чоловік і жінка називалися лише «носіями чоловічих і жіночих зародків» або «сексуальними партнерами», а нудьгу між ними, яку належало проганяти, чергуючи всілякі розумові й фізичні розваги, охрестили «сексуальними проблемами». Коли Діотима обклалася цією літературою, чоло в неї спершу наморщилось, а тоді розгладилося, бо це било по шанолюбству; адже досі її оминало нове велике віяння часу; і нарешті Діотима у захваті вражено схопилася за чоло: вона, хто все ж таки спромігся подарувати світові мету (хоч іще й не зрозуміло було, яку саме), ніколи навіть не здогадувалася, що й до виснажливих прикрощів подружнього життя можна ставитися з інтелектуальною перевагою. Така можливість дуже відповідала її схильностям і раптом відкрила перед нею перспективу підійти до взаємин із власним чоловіком, що в них доти вона вбачала лише джерело своїх страждань, як до певної науки чи й мистецтва.

 — Навіщо пориватися в далечінь, коли добро — ось воно, поруч, — казала Бонадея, підтверджуючи свої слова властивою їй пристрастю до банальних фраз і цитат.

Бо потім вийшло так, що завжди ладна допомагати Діотима невдовзі вже дивилася на неї як на свою ученицю в таких питаннях і відповідно з нею й поводилася. Діялося це за педагогічним принципом «учитися навчаючи» і, з одного боку, тривалий час допомагало Діотимі діставати з поки що досить безладних і їй самій незрозумілих вражень від її нового чтива щось таке, в чому вона була твердо переконана, — завдяки тій щасливій загадці «інтуїції», коли говориш навмання, а поціляєш у саме яблучко; а з другого боку, це було вигідно й Бонадеї, позаяк давало їй змогу справляти той зворотний вплив, без якого учень лишається безплідним навіть для найкращого вчителя. Її багаті, здобуті на практиці знання, хоч вона з обережности їх і приховувала, теоретику Діотимі слугували джерелом досвіду, до якого вона боязко приглядалася, відколи дружина начальника відділу Туцці заходилася з книжками в руках давати лад у своєму подружньому житті.

 — Ось поглянь, — пояснювала Бонадея, — розумом мені до неї ой як далеко, безперечно, але

1 ... 84 85 86 ... 182
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина без властивостей. Том III», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Людина без властивостей. Том III"