Читати книгу - "Коли курява спаде"

Добре хоч, що батько достатньо розумівся на тому, що відбувається у світі, в якому він став на ноги.

Найважче йому було зрозуміти двох синів. Його розумний син полюбляв війну, жінок і мав потужний інтерес до влади, однак у важливих справах виявляв недостатньо розсудливості. А його недоумкуватий син, якого він зачав п'яним, іноді виявляв себе розумнішим за всіх. І от коли інші туси ще не мали турбот із нащадками, його обличчя вже затьмарювали хмари неспокою. Люди кажуть, що бути туси — добре, однак, я думаю, вони просто не знають усіх прикрощів туси. На мою думку, краще бути не туси, а членом родини туси.

А якщо ви при цьому ще й дурень, — тоді ще краще.

От, наприклад, я іноді висловлюю свою точку зору з приводу певних подій: помилюся — ніби й нічого не говорив, бо дурень, сказав правильно — і всі дивляться на мене іншими очима. Однак дотепер я, здається, ще жодного разу сильно не помилявся. Аж мати сказала мені одного разу:

— Синку, мені не варто курити так багато опію, я краще б давала тобі поради.

Проте я подумав, що краще б вона курила опій. Тим більше, що його, схожого на коров'ячий послід, у нашій родині було багато. Я подумав, що це ранить її серце. Мати завжди полюбляла казати: ти раниш моє серце. Батько зауважував: твоє ж серце не лежить у руках інших, то навіть якби хтось схотів поранити його, хіба ж зміг би? А старший брат зауважував, що жінки люблять казати такі слова. Він вважав, що коли переспав з багатьма дівчатами, то дуже розбирається в жінках. Потім, коли він один чи два рази відвідав китайські землі, він почав казати, що китайці полюбляють говорити ці слова. Так складалося враження, ніби він дуже розбирається в китайцях.

Коли туси звільнив свій народ на рік від податку, люди зраділи, зібрали гроші, запросили артистів і влаштували розвагу на майдані перед замком на чотири-п’ять днів. Старший панич, наділений багатогранним талантом, замішався у натовп артистів і з насолодою вийшов на сцену.

Тож рішення по ще одній важливій події було прийняте без нього.

Туси сказав, що любителі театру нехай собі дивляться вистави.

Батько ще додав, що люди нехай собі дивляться виставу, а в мене є справа, з приводу якої потрібно з вами порадитись. З вами — це з матір'ю, мною і кульгавим управителем. Туси висловив своє рішення під гуркіт барабанів і гонгів, що долинав з майдану. Усі заявили, що воно — гарне. Але старший панич не почув цього рішення туси.

Вистава нарешті закінчилась.

Тоді батько наказав старшому братові вирушати разом із старостами з південних кордонів на виконання того рішення, що було прийняте, поки він грав у виставі. Туси наказав йому вибрати на кордоні, поблизу великого шляху, місцину, де була б вода попереду, галявина, а також пасовище для коней неподалік, і збудувати там великий будинок[114]. Старший брат запитав, навіщо його будувати. Якщо зараз не здогадуєшся, відповів туси, тоді зрозумієш, коли збудуєш.

— Роби і думай, — сказав туси, — інакше як же ти збираєшся підтримувати таку велику справу?

Коли старший брат повернувся доповідати про виконання наказу, він значно схуд. Він повідомив туси, як він виконував завдання і яким величним і красивим вийшов будинок.

— Усе це я знаю, — перервав його туси, — я знаю, що ти обрав гарне місце, і знаю, що ти не проводив увесь час із дівчатами. Це все дуже добре, але скажи мені, чи ти зрозумів навіщо це?

Його відповідь змусила мене вигукнути в душі: о, старший паничу!

— Я знаю, що уряд не дозволить нам поглинути інших туси, — сказав він. — Тож військові методи не будуть дієві. Відтак ми встановимо з ними дружні відносини. Той будинок — то палац родини Мерці, збудований на кордоні, щоб зручно було запрошувати інших туси гостювати влітку й разом полювати.

Туси також у глибині душі боявся, що його розумний син дасть неправильну відповідь, однак нічого не вдієш, він таки помилився.

— Тепер їдь на північ і збудуй інший будинок там, а також подумай ще, чи немає йому іншого застосування, — вимушений був сказати він.

Старший брат до опівночі грав на флейті в своїй кімнаті, а на другий день вранці, коли всіх покликали снідати, він уже вирушив на північ. Бідолашний брат! Спочатку я хотів повідомити йому про призначення тих будинків, однак він уже поїхав. У нашій родині я повинен був захоплюватись усім тим, чим захоплювався він, а він