Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Павло Скоропадський — останній гетьман України 📚 - Українською

Читати книгу - "Павло Скоропадський — останній гетьман України"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Павло Скоропадський — останній гетьман України" автора Віктор Васильович Савченко. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 109
Перейти на сторінку:
повстання проти гетьмана.

Українські військові командири повідомили Винниченка, що якщо остання спроба вмовити гетьмана відмовитися від союзу з білогвардійцями не вдасться, армія виступить проти нього.

Німецький командуючий того дня зробив заяву, що німецькі частини будуть перешкоджати перевороту, і прохав Винниченка не починати повстання, а негайно зустрітись із гетьманом для досягнення компромісу.

Але Винниченко, Шаповал і Петлюра перейшли на нелегальне становище. В той день Петлюрі повідомили, що Скоропадський дав розпорядження знову його заарештувати. Не чекаючи арешту, Петлюра вирушив до Білої Церкви (за 70 км від Києва).

Революційні лідери запропонували Винниченку як «великому письменнику» написати революційний маніфест до українського народу, в якому народу пропонувалося «повстати проти узурпатора і зрадника гетьмана Скоропадського».

Але Винниченко не встиг написати маніфесту 1314 листопада. Тільки 15 листопада Винниченко, приїхавши до Білої Церкви, «створив» цей документ. Але цього ж дня Симон Петлюра видав «власний» маніфест до українського народу, в якому сам проголошував себе Головним отаманом (головнокомандуючим) повстанськими силами. Винниченко був тоді неприємно вражений «самоуправством» Петлюри і з цього часу бачив у ньому «конкурента на владу», яка ще була примарною…

Гетьман писав, що Винниченко був у нього за місяць до початку повстання і, «…сидячи у мене в кабінеті, казав у моїй присутності одному українцю-федералісту, що він і сам нічого не має проти федерації, але коли зараз казати про федерацію, то тоді росіяни згодом нічого не дадуть, тому потрібно стояти за «самостійність» до кінця, що і приведе до федерації. Те, що тоді було сказано Винниченком, я незабаром перевірив на практиці. Як тільки я оголосив федерацію з Росією, я відразу зрозумів, що Винниченко був прав».

13 листопада на Скоропадського чекала ще одна неприємна несподіванка… Праві кола, відчувши послаблення гетьманської влади, «підставляли ніжку» Павлу Петровичу. Тоді у київських газетах було надруковано наказ про підпорядкування генералу Денікіну всіх офіцерських дружин, що з вересня 1918-го формувались у Києві на гетьманські гроші. У наказі йшлося також про мобілізацію всіх офіцерів Києва до Добровольчої армії.

У київській газеті «Голос России» друкувалася фальшивка про те, що Денікін призначає себе головнокомандувачем усіх військових сил в Україні, що Денікін наказав: усі ті офіцери, які не визнають його влади в Україні, будуть передані офіцерським судам.

Почувши про «наказ Денікіна», дружинники нашили на свої шинелі трикольоровий нарукавний шеврон Добровольчої армії. Серед частин, які визнали Денікіна, пішла агітація проти гетьманського режиму. Одні частини оголосили себе прихильниками Денікіна, другі — перейшли у табір повстанців, інші — залишилися на боці гетьмана.

Того ж дня командири київських офіцерських дружин з’явилися до гетьманського палацу і доповіли Скоропадському про своє перепідпорядкування генералу Денікіну.

Цей офіцерський демарш-ультиматум перелякав гетьмана і викликав у нього напад гніву. З’ясувалося, що представник Денікіна в Києві генерал Ломновський самостійно видав наказ до київських офіцерів і вимагав, щоб вони підкорялися тільки його наказам. На вимогу Скоропадського генерала Ломновського було викликано до гетьманського палацу, де його «вичитав» генерал Гурко, що твердив про відсутність «київського наказу Денікіна». Ломновський повинився та скасував свій наказ і був відпущений «з миром».

14 листопада 1918 року Скоропадський підписав підготовлену 13 листопада «Грамоту»-маніфест, у якій він заявляв, що буде відстоювати «…давню могутність і силу Всеросійської Держави».

ГРАМОТА ГЕТЬМАНА П. СКОРОПАДСЬКОГО


Перемірря між Німеччиною й Державами Згоди заключено. Найкривавіша війна скінчилась, і перед народами всього світу стоїть складне завдання утворити основи нового життя.

Серед решти частин багатострадальної Росії на долю України випала порівнюючи більш щаслива доля. При дружній допомозі Центральних Держав вона зберегла спокій аж до нинішнього дня. Ставлячись із великим почуттям до всіх терпінь, які переживала рідна їй Великоросія, Україна всіма силами старалась допомогти своїм братам, оказуючи їм велику гостинність і піддержуючи їх всіма можливими засобами в боротьбі за відновлення в Росії твердого державного порядку.

Нині перед нами нове державне завдання. Держави Згоди були приятелями колишньої єдиної Російської Держави. Тепер, після пережитих Росією великих заворушень, умови її майбутнього існування повинні, безумовно, змінитися. На інших принципах, принципах федеративних повинна бути відновлена давня могутність і сила всеросійської держави. В цій федерації Україні належить зайняти одне з перших місць, бо від неї пішов порядок і законність краю і в її межах перший раз свобідно віджили всі принищені та пригноблені большевицьким деспотизмом громадяни бувшої Росії. Від неї ж вийшла дружба й єднання з славним Всевеликим Доном і славними Кубанським і Терським Козацтвами. На тих принципах, які — я вірю — поділяють усі союзники Росії, Держави Згоди, а також яким не можуть не співчувати без винятку інші народи не тільки Європи, але й усього світу, повинна бути збудована майбутня політика нашої України. Їй першій належить виступити в справі утворення всеросійської федерації, якої конечною метою буде відновлення великої Росії.

В осягненні цієї мети лежить запорука добробуту як усієї Росії, так і забезпечення економічно-культурного розвитку цілого українського народу на міцних підставах національно-державної самобутности. Глибоко переконаний, що інші шляхи були б загибеллю для самої України, я кличу всіх, кому дорога її майбутність, тісно зв’язана з будучиною і щастям всієї Росії, з’єднатися біля мене і стати грудьми на захист України й Росії. Я вірю, що цій святій патріотичній справі ви, громадяни й козаки України, а також і решта людности, дасте сердечну й могутню підтримку. Новосформованому нами кабінетові я доручаю найближче виконання цього великого історичного завдання.

Гетьман закликав український народ до будівництва Всеросійської федерації як першого кроку для відтворення Великої Росії. В той же час «Грамота» ставила хрест на будівництві незалежної української державності. Цей документ остаточно відштовхнув від гетьмана українських федералістів, хліборобів-демократів, соціалістів-самостійників, українських військових та свідому українську інтелігенцію.

У той же час російські патріоти, на яких особливо розраховував гетьман, так само були не задоволені «Грамотою» гетьмана, тому що в ній Скоропадський «…мав сміливість диктувати цілій Росії, яку форму державної структури вона повинна мати». Дратувала російські кола і заява гетьмана, що саме він (а не Денікін, не Колчак, не лідери Всеросійських Установчих зборів або хтось із династії Романових) стає

1 ... 84 85 86 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Павло Скоропадський — останній гетьман України», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Павло Скоропадський — останній гетьман України"