Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дона Флор та двоє її чоловіків 📚 - Українською

Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

289
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дона Флор та двоє її чоловіків" автора Жоржі Амаду. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 161
Перейти на сторінку:
такого очікуваного спокою й душевної гармонії вона лише втомилася, тіло нило, а пристрасть так і не відступила.

Не зарадили їй і мудрі висновки вченої дони Жізи, яка, немов професор із кафедри, сипала незрозумілими словами: комплекси, лібідо, підсвідомість, сублімація, табу.

— Для такої сповненої печалі закомплексованої жінки, як ти, Флор, секс перетворюється на табу.

Табу чи не табу, свідомість чи підсвідомість, сублімація, комплекси чи й звичайнісіньке бажання чоловічого тепла — та еротичні сни продовжували спопеляли її зісередини. За логікою американки дона Флор мала вийти на вулицю, підчепити першого-ліпшого чоловіка і, переспавши з ним, розірвати весь той ланцюг сублімацій та комплексів, знищити на її кованому подружньому ложі всі згубні табу, зганьбивши на віки-вічні себе і пам’ять свого небіжчика-чоловіка.

Навчена досвідом, прониклива і кмітлива від природи, дона Норма відразу ж виголосила вердикт:

— Це все, моя люба, від браку чоловічого тепла. Ти молода, Богу дякувати, здорова, то чого ж ти хочеш? Навіть черниці відбувають своє аскетичне життя в умовному шлюбі, у шлюбі з Христом, але деякі з них навіть Ісусові примудряються наставити роги, — дона Норма всміхнулася: — О, пригадуєш монашку з Дестерро, яка завагітніла від пекаря, а потім пішла в актриси? Тоді всі тільки про це і говорили, пам’ятаєш?..

Але навіть образ монашки на театральній сцені не розважив пригнічену дону Флор.

— Але, Норміньє, я ж удова… — не вгавала вона.

— То й що? Чи ти думаєш, що вдова — це вже не жінка? Вдови, як я знаю, весь час тільки про чоловіків і думають, мріють про них, шукають… Отак-от…

— Але ж ти чудово знаєш, що я не така. Ти ж сама мене якось назвала хамкою…

— То й що? Так, я знаю, що ти не кокетка… Але будьмо відверті, останнім часом ти стала така дратівлива, іноді аж нестерпна… Уже майже рік удовуєш, а стан не поліпшується, здається, що й далі така згорьована, ніби лише вчора чоловіка поховала. От раніше ти разом із нами кепкувала з наречених, а тепер, варто хоч комусь пожартувати на цю тему, тобі відразу дах зриває…

— Ти й сама чудово знаєш, до чого призвели всі ті розмови… З’явився той шахрай…

— То все це через отого Графа — чи Принца, чи як його там? Це він так на тебе вплинув, коли стовбичив під ліхтарем? Через того нахабу ти стала така затуркана? Але ж він розглядав тебе лише як ласу здобич, а от сеу Алуїзіо… Втім, після його залицянь ти й геть замкнулася, майже нікуди не виходиш, сахаєшся чоловіків, ніби вони якісь дикі звірі… Зрештою, сеу Алуїзіо хотів лише…

— Я чудово знаю, чого він хотів…

— Добре, нехай він хотів опинитись у твоїх обіймах, переспати з тобою… Але ж це природно… І ще будуть охочі, он скільки чоловіків так і в’ються довкола тебе. Ти ж не просто вдова, а справжня красуня, багато хто поклав на тебе око…

— Невже в мене такий розпусний вигляд, що ці нахаби сміють про таке думати…

— Невже ти вважаєш, що коли чоловік хоче переспати з жінкою, то вона неодмінно розпусниця? Якщо, звісно, не брати до уваги твій «не-займай-мене» вираз обличчя…

— Але ж, Норміньє, що мені з цим робити?

— Мусиш задовольнити ту пекельну жагу, дівчинко… Погасити той нищівний вогонь… Якщо ти не можеш спокійно спати і жити, то лише тому, що тебе випікає зісередини це прокляте полум’я…

— Що ти, Норміньє, Боже збав…

— Але хіба ж це не так? Чи я ж не правду кажу?

— І що я маю зробити? Піти по руках? Я не якась там гріховодниця, щоб коханців заводити. Таке може виправдати лише шлюб… Мені хочеться померти з сорому вже через те, що я про ці дурниці думаю, а ти кажеш жагу вгамувати… Невже я така легковажна, якщо ти мені таке пропонуєш…

— Ой, не перебільшуй, нічого несусвітнього я тобі не пропонувала. І нема на що ображатися!

— Але ж ти сказала…

— Так, я сказала і повторюю: тебе випалює непогамована пристрасть, або як казала моя знайома своїй мамі: «Моя розкішниця, мов розжарена пательня». От і в тебе щось таке. Але це зовсім не означає, що ти легковажна… Навпаки… Ти дуже серйозна і здаєшся ще серйознішою, бо ходиш така гонорова… Побачила б ти свій вираз обличчя, коли якийсь чоловік на тебе звертає увагу…

— А хіба я маю радіти, коли мені кажуть: «Давай зроблю тобі солодко». Краще вже вмерти… Ти ж знаєш, у мене нікого не було, крім чоловіка…

— Так і має бути…

— Але ж він помер…

— І помер він раніше за тебе. Ніщо не заважає тобі вийти за іншого. Ти молода, Флор, тобі ще й тридцяти немає…

— Цього року вже буде…

— Ти ще таке дівчисько… Те, що з тобою відбувається, — це не хвороба і ніяке не божевілля. Ти маєш лише два варіанти, моя люба: або вийти заміж, або завести коханця. Ще, звісно, ти можеш піти в монастир. Але тоді, щоб не зневажити Отця Небесного, стережися продавців хліба, молочарів, садівників та й священиків теж.

— Не блюзнірствуй, Норміньє…

— Я не блюзірствую, Флор. Якби ти була легковажна, то і в жалобі могла би розважатися в своє задоволення, злягаючись з усіма підряд. Але ж ти в нас не така, а це означає, що твій варіант — це знову вийти заміж…

— Бажання вдови, Норміньє, пригнічуються докорами сумління і пам’яттю про померлого чоловіка, вдова не має права згадувати ночі їхніх любощів, а тим більше, мріяти про нового чоловіка. Усе це ображає пам’ять небіжчика.

— Бажання вдови сильніше за пристрасть незайманки або заміжньої жінки, дурненька ти моя, — жваво заперечила дона Норма. — Новим заміжжям ти зовсім не зневажиш пам’ять небіжчика; вдова може шанувати померлого чоловіка і водночас бути щасливою з іншим. До того ж, якщо перший шлюб, м’яко кажучи, був не надто радісний…

У цій тривалій, душевній та щирій бесіді двох подруг, сповненій довіри та підтримки, що навіть між сестрами рідко трапляється, дона Флор нарешті здалася. Можливо, вона здалася значно раніше, у жорстокій внутрішній боротьбі, але вона ніколи б собі цього не визнала, якби дона Норма не розрубала вузла упереджень і лицемірної скорботи, зотлілої у полум’ї жадання.

— Але ж, Норміньє, що з того, коли я й погоджуся з тобою?! Хто захоче взяти мене заміж? Нікому ж не охота доїдати чужі недогризки! Та й не збираюсь я пропонувати себе всім підряд… Напевно, так і помру в цій глухій самотності.

— Зніми свою маску і ручаюся: не мине й півроку…

— Яку маску?

— Ту, що в тебе на обличчі, маску вдаваної скромності й чесноти: «Я вдова і вдовою назавжди зостанусь, я померла для одруження і для життя». Зніми цю

1 ... 84 85 86 ... 161
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дона Флор та двоє її чоловіків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дона Флор та двоє її чоловіків"