Читати книгу - "Це не солодке кохання, Катерина Мединська "

- Яка різниця! Раз сам з'явився, то бери його в свої руки, як то кажуть!

- Ти ж знаєш, що я цього не вмію.

- Та ти просто дурепа, Аня! Подивися на себе в дзеркало! Ти ж просто красуня! Зачаруєш будь-кого, якщо захочеш. Краса - це не те, що потрібно старанно підкреслювати, а те, що неможливо приховати. Раз він тут, значить клюнув! І попався у твої жіночі тенета. Залишилося тільки капкан зачинити.

- Досить, мамо! Я вже все зрозуміла!

Ганна схопилася з ліжка, як очманіла, і відчула, як нервовий озноб пробіг по всьому її тілу. Вона кинулася до дзеркала і, побачивши своє відображення, зрозуміла, що насамперед потрібно привести себе до ладу. Розмазаний макіяж не прикрашав її, а лише підкреслював розгубленість і тривогу.

Схопивши вологу серветку, вона взялася за справу. Ретельно, але акуратно Ганна стирала з обличчя косметику, намагаючись не розмазувати її ще більше. Рухи її рук були різкими, але відточеними, немов вона хотіла змити з себе не тільки макіяж, а й увесь негатив, що накопичився за день.

Коли обличчя було очищене, Ганна відчула деяке полегшення. Трохи заспокоївшись, вона відійшла від дзеркала і почала міркувати про те, що робити далі.

- Аня, їй-богу, ти б іще халат домашній надягла. Ну що ти з собою зробила?! - голосила мати. Але Ганна вже не чула її, бо відчинила двері й пішла на кухню.

Олег Громов, немов у якомусь дивному сновидінні, сидів за кухонним столом і пив запашний липовий чай, що наповнював пахощами всю кухню. Він мав абсолютно недоречний вигляд у цій затишній, але застарілій, немов з іншої епохи, кухні. Погляд Олега, сповнений ніжності й захоплення, ковзнув по Ганні. Він схопився на ноги, не відводячи від неї очей. "Аня", - ледь чутно вимовив він, немов у цьому імені було все, що він хотів їй сказати.

Ганна зробила крок у кухню, відчуваючи одночасно роздратування і полегшення від його появи.

- Напевно, є якась дуже вагома причина для нашої зустрічі сьогодні, адже ми домовилися більше не зустрічатися, - припустила вона.

Олег кивнув, його обличчя затьмарилося тінню тривоги.

Вона з розумінням посміхнулася.

- Ти голодний? - з турботою в голосі запитала вона, дивлячись йому в очі.

Він розгубився, не одразу усвідомивши сенс запитання. Але швидко опанував себе і ввічливо відповів:

- Якщо чесно, за ті кілька днів, що тебе не було поряд, я майже не їв.

Ганна здивовано підняла брову. Коли вона залишала будинок Громова, то подбала про те, щоб на кухні лишився досвідчений кухар, який, як вона думала, не залишить Олега голодним.

- Невже тобі не подобається, як готує новий кухар? - запитала вона з легким здивуванням.

- Ні, зовсім ні! - поспішив запевнити її Олег. - Він чудово готує. Просто... у мене не було ні часу, щоб поїсти. І бажання їсти теж не було.

- Зрозуміло, - відгукнулася Анна, посміхнувшись. - У такому разі, може, повечеряєш зі мною? - запропонувала вона, відчуваючи щиру турботу про нього.

Обличчя Олега осяяла широка посмішка, але, схаменувшись, він знову напустив на себе серйозний вигляд.

- Так, звісно, - відповів він, намагаючись приховати хвилювання. - Я дуже скучив за твоєю їжею. У його голосі звучала непідробна щирість, і Ганна мимоволі посміхнулася у відповідь.

Ганна заметушилася по кухні, відчуваючи незвичний сплеск енергії. Вона тимчасово відволіклася від проблем, яких у неї було стільки, що від однієї думки про них голова починала паморочитися. Попри своє бажання уникнути цього, сьогодні їй доведеться обговорити з Олегом усі складнощі сімейних стосунків і наслідки, що випливають із цього. Але чи варто звинувачувати саме їх у всіх цих проблемах? Ні, вони лише змушені розв'язувати ситуації, що виникли, адже вони - батьки й неминуче втягнуті в цей безглуздий конфлікт. Хіба вони не мають права на мирну вечерю, аби відволіктися від усіх проблем світу?

Валентина Іванівна, нервово переминаючись з ноги на ногу, увесь цей час стояла в коридорі, намагаючись підслухати бесіду доньки. Але їй долинали лише дзвін каструль і шум приготування.

Зовсім збита з пантелику і роздратована, вона пробурмотіла: "Зовсім здуріла, чи що? Годувати його надумала? Я ж їй сказала пусти вхід жіночі чари! Ну що за дочка в мене така? Чуда від життя не чекає, чудить сама!"

Безнадійно махнувши рукою Валентина Іванівна попленталася до своєї кімнати. А на кухні Ганна закінчила готування і поставила на стіл дві тарілки з гарячою італійською пастою.

- Ось. Нічого особливого, - сказала вона, - але найдоступніше з тих простих продуктів, що завалялися в моєму холодильнику.

Громов із вдячністю посміхнувся їй.

- Виглядає дуже апетитно, - промовив він, взявши виделку і взявся їсти, одразу ж видавши захоплений вигук. - Це неймовірно!

Олег анітрохи не кривив душею. Він був просто щасливий сидіти поруч з Ганною, яка в домашній атмосфері, без макіяжу, з дещо припухлими повіками й втомлена, але все ж готувала для нього. Йому подобалося спостерігати за тим, як вона рухалася по кухні, і тим, з яким завзяттям і любов'ю вона чаклувала над простими продуктами. Це було так захопливо, що він навіть зумів трохи розслабитися, хоча перебував у заведеному стані ось уже кілька днів і нічого не могло вивести його з глибокого стресу. І тільки з нею поруч він отримав таке бажане вмиротворення.

Він припускав, що його візит додому викличе бурю обурення або град запитань. Але ні, спочатку вона пригостила його смачною вечерею. Саме це й підкуповувало Олега в цій простій жінці. Коли атмосфера загострювалася і ставало нестерпно спекотно, вона вважала за краще приготувати що-небудь смачне. А втамувавши голод, проблеми вже не здавалися такими гнітючими.

За трапезою панувала тиша. Зі старенького радіо долинала ретро-мелодія, пробудивши в Олега спогади про безтурботну юність. Тоді неважливо було, на чому ти їдеш і у що вдягнений, адже тебе переповнювали сили й енергія, здатні перевернути гори. Тепер же, переступивши певний рубіж, він бажав зовсім не того, що обіцяли йому нечувані багатства, яких у нього було в надлишку.