Читати книгу - "Це не солодке кохання, Катерина Мединська "

Його душа жадала одного: стиснути в обіймах ту, від чийого сяючого погляду світ миттєво змінювався на краще, і не відпускати її до кінця днів. Але все було до біса складно. І він із тугою в серці припускав, що його почуття не знаходять відгуку.

Від думки, що Ганна йому недоступна, кімната раптом здалася йому тісною і задушливою. Його охопила хвиля паніки.

- Дякую, - сказав він, - усе було дуже смачно. - Не могли б ми з тобою прогулятися і трохи поговорити?

Ганна оцінила проникливість Олега. Їй не хотілося, щоб мама стала свідком їхньої розмови. Вона була майже впевнена, що та їх підслуховує.

- Так, прогуляймось, - погодилася вона.

На вулиці пахло бузком, свіже повітря наповнювало солодким, п'янким ароматом. Цей аромат був неповторним, ніжним і водночас насиченим. Бузковий аромат змішувався із запахом трави, листя і вологої землі. Ганна жадібно втягнула в себе ці запахи. Аромат бузку змішався з парфумами Олега, нагадавши їй, що він поруч, стоїть за крок від неї.

Вона повернулася до нього, і їхні погляди зустрілися. У його очах вона читала тривогу, що затьмарювала його гарне обличчя.

- Хочеш почати першим? - запитала вона і серйозно налаштувалася на цю важку розмову про борги та відповідальність.

Він зазирнув їй в очі, ніби шукаючи відповідь на ще не поставлене запитання і передбачаючи її реакцію.

- Здається, ми вже були в цій ситуації, - сумно усміхнувся він. - І я знаю, що ця тема тебе засмучує. Ти дбаєш про свою честь, можливо, навіть більше, ніж більшість знайомих мені чоловіків. І я знаю, що щастя твоєї доньки для тебе важливіше за все на світі. І якщо я хочу бути почутим тобою, то тоді мені слід бути з тобою гранично чесним і відвертим.

У його словах прозвучала нотка невпевненості, змішана з рішучістю.

- Можливо, мені слід заздалегідь перепросити за те, що зроблю і скажу, тому що потім ти не станеш слухати мої виправдання.

Ганна напружилася до межі. Невже він став на бік сина, який так обурливо поводиться? Вона запитала себе, а на яку реакцію він розраховує. Думає, вона змириться з цим тільки, тому що він приїхав повідомити їй про це особисто?

- Аня, я... Я кохаю тебе.

Ці слова зірвалися з його губ, немов відчайдушний крик душі.

У його очах палав вогонь, а голос тремтів від почуттів, що переповнювали його.

- Люблю так сильно... - продовжив він, підбираючи слова насилу. - Жити без тебе не можу, дихати без тебе.

Кожне його слово було пронизане щирістю і пристрастю.

Ганна не могла відвести від нього погляд.

- Боже! Пробач! - вигукнув він, і впився в її губи з усією пристрасністю і ніжністю, на яку тільки був здатний.

Поцілунок, спопеляючий, всепоглинаючий, немов удар блискавки, пронизав її до самого серця. У ньому вирували суперечливі почуття: відчайдушне благання про прощення, жага спокутувати провину, пекуча пристрасть і страх втратити найдорожче. Ганна не могла ні дихати, ні думати. Вона розчинилася в цьому поцілунку, як цукор у гарячому чаї. Його губи, ніжні й вимогливі водночас, пестили її, владно заволодіваючи всім її єством. Вона відповіла на поцілунок, не усвідомлюючи своїх дій. 

- Мамо! Матусю! Невже це все правда? - раптом пролунав десь поруч істеричний крик доньки, що переходив у ридання.

Ці слова, немов грім серед ясного неба, пронизали Ганну наскрізь. Вона різко обернулася і побачила свою доньку - з обличчям, спотвореним болем, і сльозами, що текли по червоних від гніву щоках. У цей момент світ навколо Ганни наче зник. Усе, що було важливим ще хвилину тому, втратило для неї будь-який сенс. Серце Ганни розривалося від болю. Вона не могла уявити, як їй жити далі, адже вона втратила довіру своєї дочки, найдорожчої людини в її житті. Перед нею постали її біль і образа. І правда, яку вона так довго приховувала. Ганна не знала, що сказати.

Вона стояла, приголомшена раптовим поворотом подій. Сльози душили її, але вона не могла їх стримати. Вона не була готова до цієї розмови. Вона не хотіла завдавати своїй доньці ще більше болю.

- Як ти могла, мамо? - прокричала Настя, захлинаючись від образи й розчарування.

Ганна, заціпенівши, дивилася, як дочка розвертається і тікає геть. Хотілося крикнути їй услід: "Усе не так, як ти думаєш!"

Але поруч стояв Олег, який щойно зізнався їй у коханні, міцно стискаючи її руку на знак підтримки. "Я тут, я з тобою,"- ніби говорив він своїм поглядом. "Ми впораємося з цим разом."

Однак Ганна була занадто спустошена, щоб звернути на це увагу. У всьому, що сталося, вона звинувачувала тільки себе. Їй раптом здалося, що сталося найжахливіше в її житті. Вона повинна була зробити вибір між власним щастям і душевним спокоєм дочки. І для неї все було занадто очевидно. Вона повернулася обличчям до Олега. Поглянула на цю малознайомого, але таку дорогу серцю чоловіка, що підкорив її добротою, щірістю і порядністю.

Ганна зробила глибокий вдих.

- Навіщо ти приїхав? - запитала вона його з деяким докором. - Ти ж знаєш, що нам не можна було цього допустити.

Олег простягнув до неї руку.

- Не потрібно нічого говорити зараз, коли ти так засмучена, - прошепотів він. - Я все розумію. Розумію твій біль і розгубленість, але з часом усе вляжеться. Діти змиряться з нашим вибором.

- Змиряться? - обурилася Ганна.

- Та вони ж повбивати одне одного готові!

- Це не так,- заперечив Олег. - Адже вони розійшлися в різні боки й кожен живе своїм життям.

- Аде тільки сьогодні вона розбила йому машину, а він написав на неї заяву в поліцію. Хіба це не свідчить про те, що вони люто ворогують?