Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

На слепых лошадях колыхались плюмажи,

Старый попик усердно кадилом махал…

Так весной, в бутафорском, смешном экипаже

Вы отправились к Богу на бал.

Частина третя-3

«…І жагуча експресія в очах Віри Холодної»

Або я, або кіно. Третього не дано…

Віра була задоволена своїм життям. Хоч тривала війна і побут був неспокійним, повним негараздів, а в неї все було як на злеті. Дивно, але ще ніколи кінематограф не користувався такою популярністю, як тоді, під час війни – кінотеатри були переповнені, на жодний сеанс – жодного вільного чи не проданого білета. Кіноательє, де вона тоді знімалася, не знало перепочинку, і зйомки не проводилися лише вночі. Тож незважаючи на війну, відчувала себе як на злеті. А втім, на незадоволення та нидіння у неї просто за роботою не було часу: день у день безконечні зйомки, здавалося, безконечних фільмів, увечері ходила (сміючись, казала – «бігала») в кафе футуристів, де залюбки проводила час. Та й поезія футуристів Северянина, Бурлюка, молодого тоді Маяковського, Ахматової, не кажучи вже про Гумільова, котрий для неї взагалі, після знайомства з Володимиром Холодним, став своїм, чи не сімейним поетом, її приваблювала і цікавила.

А ще вона на той час захоплювалася новою зіркою футуризму Віктором Хлєбниковим, який був одним із їхніх активістів. Залюбки слухала його поеми у авторському виконанні «Війна у мишоловці», «Берег невільників», у яких поет виступав проти війни, деякі строфи його, що припали їй до душі, читала потім на літературно-артистичних зібраннях.

І навіть особисто зазнайомилась з поетом (легко здобувши таким чином ще одного свого палкого прихильника.

І як особистість, і як поет Віктор на неї справив велике враження – він був ні на кого не схожим, а тому й цікавим. Чи не єдиний із російських поетів, він народився в головній ставці улусу Астраханської губернії Малі Дербети. (Згадуватиме: «Народився в стані монгольських кочівників, які сповідували Будду, в степу… на висохлому дні зникаючого Каспійського моря».) Там батько його, за фахом вчений-орнітолог, був попечителем. Згодом, підрісши, ідучи шляхом батька, якийсь час займався орнітологією і навіть – після експедицій у Дагестан та на Північний Урал – опублікував кілька орнітологічних статей (похвастає, що йому вдалося відкрити новий вид зозулі, що так і залишиться його єдиним відкриттям у «птахознавстві»).

Восени 1909 року Віктор Хлєбников обере собі творчий псевдонім Велимир – південнослов’янське ім’я (чи не після того, як він майже рік проживе у передмісті Києва Святошиному у своїх родичів, де навіть спізнає перше кохання і присвятить йому вірші), що означало «великий мир». І стане членом «Академии стиха» («Общества ревнителей художественного слова»).

1912 рік стане знаменним у його житті й творчості – він видасть свою першу книжку – брошуру «Учитель и ученик», у якій зробить спробу розповісти про знайдені ним «законы времени», де передбачив бурхливі події 1917 року, Лютневу і Жовтневу революції. Невідомо кого запитував: «Не стоит ли ждать в 1917 году падения государства?»

Потім вийде збірник, що наробить стільки галасу – «Пощечина общественному вкусу» з маніфестом, що його підпишуть Бурлюк, Кручених, Маяковський і Хлєбников, закликатиме «бросить Пушкина, Достоевского, Толстого и проч., и проч., с парохода современности!».

У скандальному збірнику вміщено чимало віршів Хлєбникова і серед них його знаменитий вірш «Кузнечик»:

Крылышкуя золотописьмом

Тончайших жил,

Кузнечик в кузов пуза уложил

Прибрежных много трав и вер.

«Пинь, пинь, пинь!» – тарарахнул зинзивер.

О, лебедиво!

О, озари!

Критика зустріла збірник футуристів мало не в багнети. За одними з відгуків це – «вымученный бред претенциозно бездарных людей».

Але в першу чергу завдяки такій різкій критиці, що мокрого місця із збірника не залишала, збірник був дуже швидко розкуплений. А через два місяці у 1913 році футуристи видали листівку з тією ж назвою – «Пощечина общественному вкусу» – де Хлєбников був названий генієм і великим поетом сучасності…

Ще через рік Д. Бурлюк видасть перший том зібрання творів Хлєбникова і в своїй передмові захоплено писатиме, що «Хлебников указал новые пути поэтического творчества!.. Хлебниковым созданы вещи, подобных которым не писал никто до него ни в русской, ни в мировых литературах».

Опрацювавши труд Лернера «Труды и дни Пушкина», Велимир Хлєбников вирахував закономірність, згідно з якою всі значні події у біографії Пушкіна відбувалися з перервою в 317 днів – це число поет назве одним з найважливіших у долях людей і народів ще в брошурі «Учитель и ученик». Правда, офіційна наука не підтримає це «відкриття», і поет, не впавши духом, створить утопічне «Общество председателей Земного шара» або «Союз 317». У січні 1916 року Велимира Хлєбникова буде урочисто обрано «Королем Времени», а пізніше й «председателем Земного шара». Він навіть мріяв створити товариство із 317 членів – кращих людей з усієї планети, які правили би ідеальним всесвітнім «Государством времени». І навіть видасть про це декларацію «Труба марсиан». (Крім Хлєбникова «председателями Земного шара» були В’ячеслав Іванов, Бурлюк, Маяковський, Каменський, Асєєв, Рюрик Івнєв, Кузьмін, Рабіндранат Тагор (багато з них і не підозрювалив, що вибрані «председателем Земного шара».

Виборами чергового «председателя Земного шара» (забавлялися, як діти!) і були тоді зайняті модні поети російського декадансу. Нарядившись в екзотичні вбрання (часто схожі на папуг у своїх жовтих кофтах), влаштовували скандальні вечори у своєму кафе, сперечалися до хрипоти і до хрипоти читали заумні вірші, у яких годі було що збагнути, але від того екзальтованим слухачам вони здавалися й справді «геніальними».

І ніхто в таких кафе і не підозрював, що в цей час іде кровопролитна війна, названа світовою, і в Москві чи не на кожному розі сиділи нею покалічені солдати й благали милостині…

Кінчався 1916-й рік.

Віра Холодна як ніколи була популярна і популярність її тільки росла. До всього ж вона стала ще й законодавицею мод – у продажу з’явилися серії листівок: на одних – капелюшки знаменитої кіноактриси (прикрашаючи їх, Віра Василівна виявляла воістину невичерпну фантазію). Були серії листівок з Вірою Холодною у хутрах, у циганському вбранні, в гримі ХVIII століття (біла пудра на волоссі і мушки на щоках). Були й бешкетні листівки, де Віра позувала в чоловічому циліндрі або з оголеними плечима й спиною.

А ще вона придумувала духи, комбінуючи різні аромати. Частіше всього вона використовувала «Роз Жанмино» та «Кеши» Актінсона, змішувала прямо на шкірі дві краплі одних духів і краплю інших, отримуючи неповторний, тільки її аромат, аромат Віри Холодної… Ніжно-солодкий і ледь гіркуватий…

«Як і моє життя», – казала актриса. – Мовби й