Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Тієї ночі щось було інакше. Світ затих, як завжди, але всередині — усе шуміло. Думки бігали колами, мов тінь від ліхтаря на стелі. Я лежав із заплющеними очима, та сон не приходив.

Було щось невловиме: хвилювання, тривога, очікування — ніби попереду щось важливе, але ще не назване. Мама зайшла, бо відчула — серце її завжди вміло слухати моє.

— Не спиш? — прошепотіла.

Я похитав головою.

Вона сіла біля ліжка, як колись, коли я був зовсім малим. Взяла мою долоню в свою.

— Бувають такі ночі, — сказала. — Коли думки гучніші за дощ, і серце шукає відповідь, якої ще не знає.

— А що робити? — спитав я.

— Жити ці питання. І довіритись. Сон прийде, коли ти дозволиш собі не знати всього одразу.

Вона розповіла мені історію. Про хлопчика, який боявся темряви, але навчився бачити у ній зірки. Її голос був тихим, теплим, і мої очі почали злипатися. Але не зі втоми — зі спокою.

Тієї ночі я не злякався неспання. Я прийняв його — як частину свого росту. І на ранок встав трохи іншим.

---