Читати книгу - "Том 6"

Квітка Климент Васильович (1880—1953) — український радянський музикознавець-фольклорист. Чоловік Лесі Українки.

Зільбергрош — тридцята частина талера, німецька розмінна монета, що була в обігу до 1871 року.

Ейленгебірге — німецька назва Совиних гір у Сілезії.

Олеографія — поширений у другій половині XIX ст. спосіб поліграфічного відтворення олійного живопису (хромолітографія), завдяки якому імітувалась поверхня полотна і рельєфні мазки олійної фарби.

Фрідріх Вільгельм IV (1795—1861) — у 1840—1861 pp. прусський король.

«А л о н з а н ф а н» — початкові слова французького національного гімну «Марсельєзи» — Allons, enfants de la patrie! (Вперед, сини батьківщини!). Слова і музика Руже де Ліля (1760—1836).

Індиго — органічний барвник, що видобувався до останньої третини XIX ст. з тропічних рослин. З кінця XIX ст. для його виробництва почали застосовувати значно дешевший синтетичний спосіб.

ДОДАТКИ Гергарт Гауптман

ТКАЧІ

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори в п’яти томах, т. 4. Художні переклади, статті. 1884—1910. К., Держлітвидав України, 1954, стор. 210—259.

Над українським перекладом п’єси Леся Українка, очевидно, працювала паралельно з роботою над російським перекладом. В усякому разі на час поїздки поетеси до Чернівців у 1901 р. переклад уже був завершений, про що можна судити з листа Лесі Українки до О. Кобилянської від 26.11 1906 p.: «А від когось білого та сама редакція просить його переклад «Ткачів» Гауптмана, що хтось колись полишив у Чернівцях у когось чорненького,— либонь, рукопис і досі в когось лежить? Я оце зараз напишу до Сімовича і попрошу піти до когось взяти той переклад і послати мені поштою, чей же дійде. Бо я знаю, що хтось не може саменький посилками клопотатись. Тільки нехай хтось буде добрий відшукати той рукопис (десь має бути в чиємусь столику)».

Як видно, Леся Українка мала намір видати п’єсу Г. Гауптмана за кордоном, у Чернівцях, оскільки в Російській імперії до 1905 р. друкувати переклади українською мовою заборонялося. Перший переклад «Ткачів» українською мовою, здійснений Михайлом Павликом, вийшов саме за кордоном: «Ткачі. Драма з сорокових років Гергарта Гауптмана. Переклав з німецького Михайло Павлик. Додано життєпис Гауптмана, написаний Ів. Франком». Львів, друкарня Наукового товариства імепі Шевченка, накладом редакції «Вісника», 1898. Проте наміру Лесі Українки за браком коштів не судилося здійснитися.

На початку 1906 року в Петербурзі почав виходити український громадсько-політичний і літературний журнал прогресивного напряму «Вільна Україна», редакція якого запропонувала Лесі Українці опублікувати переклад «Ткачів». Проте сам журнал було заборонено після виходу шостого номера.

У вже цитованих спогадах про Лесю Українку К. Квітка відзначав: «Вийшло з цим перекладом те, що як вона передала його тим, хто просив, то через кілька часу їй сказали, що вій згубився. Л [еся] знову взялася його перекладати — і знову їй об’явили, що значна частина його згублена. Не пам’ятаю напевне, але здає-ться, що се саме повторилося і в третій раз.

Приходили в тій справі різні люди, переклад опинявся по шматках в різних руках. Порешті, Л[еся] була зовсім знеохочена відновляти переклад, тим більше що він коштував їй дуже багато сили, не відновила його навіть тоді, як цензура була скасована і він був би напевне зараз виданий, і він так і зостався в неповному виді. Історія з перекладом дуже сердила її, і видно було з її недомовлених натяків, що вона підозріває, що він не губився, але був нищений в моменти тривоги».

Автограф (ф. 2, № 901) писаний олівцем та чорнилом, з слідами авторської правки. Бракує титульної сторінки, майже всієї першої дії і останніх сторінок другої дії, деякі сторінки переписано двічі (загублені сторіпки згодом знаходилися). Список дійових осіб першої дії написано па окремому аркуші невідомою рукою (за здогадами деяких дослідників, рукою Ольги Кобилянсь-кої). Відомий ще список невідомою рукою четвертої та п’ятої дій п’єси на ЗО аркушах (ф. 2, № 904).

Датується орієнтовно кінцем 90-х — початком 900-х років.

Подається за автографом.

С і м о в и ч Василь Іванович (1880—1944) — український мовознавець і літературно-громадський діяч, видавець збірки поезій Лесі Українки «Відгуки» (Чернівці, 1902).

Ну, знов щось не так? — В автографі щось не так? надписано над невикресленим недогода?

...м ає малий тулуб і велику голов у...— Російський переклад «с маленькой головой, тощим туловищем» ближчий до німецького оригіналу — «mit kleinem Rumpf und Kopf».

Батько мусив Бровка забрат п.— В автографі Бровка надписано над невикресленим Дружка. В німецькому оригіналі кличка собаки — Амі,

Ось подивись лишень, хто прийшов зо мно ю.—* Дальший уривок до слів: «...ввіходить, в одпій руці глиняна мисочка з юшкою, в другій недопле...» (далі викреслено) записано ще раз на арк. 12—15 зв. автографа. Обидва варіанти різняться між собою стилістично:

Моріц Єгер (увіходить, зігнувшись, у двері. Випростаний вдоровий середнього зросту вояк-резервіст; гусарська шапка набакир, порядне убрання й узуття, біла сорочка. Увійшовши, віддає честь по-вояцьки). Добривечір, тітко Баумертова!

Стара Баумертиха. Оце але! То ти вже знов удома! Ти таки нас не забув? Ну, то сідай же. Ходи сядь тута.

Емма (змітає ослона спідницею і присуває Єгерові). Добривечір, Моріце! Схотілося знов подивитись, як бідним людям живеться?

Єгер. Ну, скажи лишень, Еммо! Мені аж не віриться. Маєш такого хлопця, що хутко хоч до війська. Де ти собі такого придбала?

Берта (бере у батька принесену їжу, кладе м’ясо в ринку і становить в піч. Тим часом Август розпалює піч). Ти ж знаєш ткача Фінгера?

Стара Баумертиха. Ми йому тут хату наймали. Він хтів її взяти за себе, та вже був зовсім ядушливий. Я не раз дівчину остерігала. Чи ж вона послухає? Вже його поховали й забули, а вона тепер знатиме, як то діти годувати. Ну, скажи ж мені, Моріце, як тобі там поводилось?

Старий Баумерт. Не бійся, стара, йому тільки й жити на світі; він тепер нас всіх за пояс заткне. Яка йому журба? Убрання має мов той князь, срібний годинник та ще до того 10 талярів чистими грішми.

Єгер (гордовито розсівся, на обличчі грає чванлива иіибениць-ка усмішка). Та я не нарікаю ні на що. Мені в війську живеться незгірше.

Старий Баумерт. Він був денщиком у офіцера.