Читати книгу - "Калькуляція зірок"

Чи потрібно було мені спостерігати за нею? Ні. Але я хотіла бути впевненою, що вона знає, що я не боюся.

— Ви повинні бути втомленими, коли всі пройдуть.

Вона знизала плечима.

— Це краще, ніж чоловіки. Ви коли-небудь намагалися взяти історію хвороби у пілота? Вони вдають, що ніколи не хворіли і народилися через непорочне зачаття.

Я засміялася. Це було шокуюче голосно.

— Ви знаєте, що ми всі пілоти, правда?

— Так. — Вона витягла трубку крові з голки та насадила ковпачок. — Але всі вони були індоктриновані тим, що хвороба їх відсіє.

— Ага… медики не приділяли цьому стільки уваги у WASP. — Я взяла ватку, яку вона мені подала, і притиснула її до згину мого ліктя, коли вона витягла голку.

— Отже… що далі?

— Всього кілька запитань. — Вона надписала моє ім’я на флаконі з кров’ю і встромила його в лоток. Узявши блокнот з сумочки нижче, вона витягнула ручку з нагрудної кишені.

Питання були стандартні і нудні. Мій останній період. Історія хвороби. Вагітність. Алергія.

— Які ліки ви зараз приймаєте?

Це мене зупинило. Я не прийняла Мілтаун сьогодні вранці, і навіть якби я це зробила, це не було насправді хворобою. Це те, що вона намагалася дізнатися, правда?

— Місіс Йорк?

— Чи враховується аспірин? Або вітамін С? — Я пожувала нижню губу, намагаючись зробити так, щоб я не виглядала пілотом з великої літери П. Але, чорт забирай, я не збиралася, щоб моя тривога мене огортала. — І ще є дрістан, коли я не можу стримати кашель.

Вона похитала головою.

— Мені просто потрібно знати про ліки, які ви приймаєте регулярно.

— Ох. Тоді ніяких. — І це було правдою. Правильно?

На другий день я одягла штани та блузку для тенісу. Зайшовши у вестибюль лікарні, мені стало зрозуміло, що я не єдина, хто змінив свою гардеробну стратегію. Як тільки я зареєструвався, портьє направив мене у вестибюль на другому поверсі.

У цій кімнаті були дерев'яні стільці, що стояли вздовж, та ще один ряд, спиною до спини, по центру приміщення. Одинокий плющ вився в кутку біля вікна, ніби хотів врятуватися від холодно-білих стін. Стільці займали більше жінок у штанах, ніж я раніше бачила у своєму житті.

Ніколь помітила мене і помахала рукою. Вона сиділа з Бетті та двома іншими жінками, яких я ще не бачила: Ірен Левертон, дочка фермера ранчо, і Сара Горелік, матір восьми дітей.

Сара засміялася з того, що, мабуть, виражало моє обличчя.

— Я все розумію. Як я це розумію, — якщо я могла пережити народження восьми дітей, то космос — це нічого.

Ніколь нахилилася вперед, щоб покласти руку на мою руку.

— Ти чула? Трьох уже усунули.

— Я знаю, одна жінка знепритомніла.

— Плюс у неї анемія, і… вони кажуть, що у Меггі шуми у серці. — вона вигнула брову.

У Меггі, єдиної кандидатки з Китаю, раніше не діагностували серцевий шум. Іда би розвеселилася, коли б я сказала їй про це сьогодні ввечері.

На вході у вестибюль з’явився розпорядник з блокнотом. — Йорк, Коулман, Херрл і Стідман.

— Побачимось. — Я помахала маленькій групі з веселим виразом і приєдналася до інших трьох жінок. Розпорядник повів нас по залу і розвів у різні приміщення. Моя була маленькою кімнатою, з оглядовим кріслом, ніби для очного лікаря.

Пахло потом і відливом блювоти. Мені раптом стало радісно, що я витратила останній місяць на вправи, щоб підготуватися до цього. Що змусило мене замислитися, де зараз знаходиться Гершель. Він повинен був прибути до Південної Кароліни, щоб незабаром зустрітися з тіткою Естер.

Медсестра Род, моя позавчорашня знайома, махнула рукою на крісло.

Чи виглядала тітка Естер так само? Звісно, її голос звучав так само, але як відбилися на ній п’ять років з того часу, коли упав Метеорит? Почекай, місіс Род щойно сказала щось.

— Вибачте?

— Мені потрібно, щоб ви зняли сорочку, щоб ми могли стежити за вашим серцем.

— Ох… — Розпорядник вийшов із кімнати, тому ми, власне, були одні. Я роз'єднала верхню кнопку своєї блузки. — Звичайно.

Коли вона приклеювала диски до моїх грудей, її руки були холодні. По моїх руках поповзли мурашки, і мені довелося напружитися, щоб вони не перейшли на груди. З проводами, що тягнулися до однієї з машин, я влаштувалася на стільці. Холодний метал ужалив мою спину, яка насправді не звикла до таких умов.

— Гаразд, місіс Йорк. Я хочу, щоб ви не закривали очі під час цієї процедури. Розкажіть про те, як ви познайомилися зі своїм чоловіком, і обов’язково продовжуйте розмову протягом наступних п’яти хвилин. — Позаду мене, метал стукнув до металу. — Незважаючи ні на що, продовжуйте говорити і тримати очі відкритими.

— Гаразд… Я зустрічалася з Натаніелем три рази, перш ніж ми почали бачитись постійно… — Щось холодне зачепило мені вухо. — Перший раз був у Стенфорді. Мене призначили репетитором до його сусіда по кімнаті в — ох, мій Боже, а це що таке…

Заморожуюча рідина заповнила праве вухо, і моя рівновага раптово зникла. Кімната закружляла навколо мене шаленими колами. Я стиснула сидіння крісла обома руками. Очі відкриті. Продовжуй говорити.

— Репетитор… Мене призначили репетитором з математики. Диференціальні рівняння. Але хлопець не завжди був там, коли я приходила і… і…

Це було гірше, ніж опинитися в штопорі. Принаймні там я могла щось зробити, щоб витягнути літак з нього.