Читати книгу - "Рутенія. Повернення відьми"

— Так! — огризнулась Русана.

— Отож, знаєш, що тебе народила мертва відьма… Ти маєш особливий стосунок зі світом Нави, Корінням Світового Де… — Ворон замовк.

Русана зрозуміла: Ворон бовкнув зайве, те, чого казати не збирався.

— Ну, кажи далі. Чого зупинився? Муч мене далі своїми таємницями. Яка вже різниця, коли я звідси не виберусь?

— Так, — озвався Ворон, — примножуючи пізнання, примножуємо й біль… Що ж, слухай далі. Хай біль твій множиться… Ти живеш на межі двох світів, Нави і Яви. Твоя душа може подорожувати Навою, а тіло лишатися в Яві і жити! І що найважливіше: ти можеш із Нави вертатися! Я відправлю твою душу в Наву й піду слідом. Ти мене туди проведеш і звідти виведеш! Ось така твоя доля.

— А як не виведу?

— А не виведеш — я вийду сам. А твоє тіло знищу! І не буде тобі куди вертатися! Навіки лишишся там, з мертвими!

— А нащо тобі в Наву? — наївно озвалася Дзеванна.

— А багато будеш знати… — пробурмотів Ахруман.

— А як щодо мене? — не здавалась Дзеванна.

— А що з тобою?

— Що зі мною робитимеш?

— Відгадай, чи треба мені поруч хтось із силою, рівною моїй?

— То ти мене…

— Ха-ха-ха! Не вгадала. Треба! Якщо я зможу цю силу використати! Ха-ха-ха!

Полум'я смолоскипу химерно затанцювало від його сміху.

— Чиї сили, думаєш, підтримуватимуть життя у моєму тілі?

— А як не будуть?

— Будуть. Куди вони дінуться! Я зв'яжу своє життя і Русанине! І якщо зі мною щось станеться, те ж саме станеться і з нею! Ось так! Ха-ха-ха!

Відсміявшись, Ахруман підвівся:

— Щось забалакався я з вами! Варто! Варто-о-о! Ану, розвести їх по окремих покоях. Цю, зеленокосу, лишіть тут! А другу — у мої покої. Перевіримо, чи сповна вона перейняла Дівині здібності…

— Що то за шум? Мо’ що сталося?

— А я звідки знаю? Кричав хтось. Мало хто в лісі кричить! Нас не чіпають, і добре!

Старий повернувся до жінки спиною й заходився лагодити сіті. Та не вгавала:

— От ти завсігда так! А як на кого злодії напали? Чи звір дикий? Помогти тра…

— Тобі тра, ти й помагай! — буркнув він у відповідь.

Поглянувши краєм ока на дружину, старий збагнув: краще послухатись. Руки в боки, з очей блискавки. Зараз почнеться! Пригадає, як з їхньої землянки злодії винесли все борошно, а він навіть не прокинувся. Або як риба порвала вершу, а вона ж попереджала…

— Та зараз гляну! Бач, сіть треба злагодити… А тоді вже…

Зіткнувшись із нею очима, сердито кинув сіті на землю, накинув свиту, припасував до пояса величезну сокиру і пішов.

Повернувся скоро, задихався:

— Там… Чорний Вершник… поранений… але… живий!

— Ой лишенько моє! — голосно зітхнула стара. — Все ж людське життя… Мо' подякує потім хто… Гайда!

— Куди? Ти чула, дурна? Чорний Вершник! Кровопивця! А ти рятувати?

— Чув, що сказала? Кров людська — не водиця. Поможемо йому, гляди, й Ворон віддячить…

— Ага. Батогом по спині. Чи зурочить до сьомого коліна. Що з літ, то з розуму…

— Ти, чим бурчати, краще змайструй якого волока! Тільки хутенько!