Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Там, у темній річці 📚 - Українською

Читати книгу - "Там, у темній річці"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Там, у темній річці" автора Діана Сеттерфілд. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 85 86 87 ... 116
Перейти на сторінку:
її обличчі було стільки задоволення й подиву від того! Вона падала тисячі разів, але ніколи не плакала, а піднімалася й тупала собі далі. І коли вже навчилася ходити, то ніколи більше не сиділа.

Він відчув, як від спогадів на його обличчі розквітає усмішка.

— А тепер ви її бачите? — голос місіс Константін був таким м'яким і тихим, що ледве потривожив повітря.

Тепер Вон бачив Амелію. Бачив пасмо волосся, що лягло не туди, її бездоганно закручені вії невизначеного кольору, крихту засохлого слизу в кутку заспаного ока, вигин щоки і рум'янець, закопилену нижню губу, пухкі пальчики та рожеві нігтики. Він бачив Амелію не тут і зараз, але в невизначеному часопросторі своєї пам'яті. Її вже не було серед живих, та вона існувала у його спогадах, була присутньою там. Вон поглянув на неї, а вона поглянула у відповідь й усміхнулася. Він ще раз подивився на неї. Відчув, як перетнулися їхні погляди — батька та дочки. Усвідомлював, що Амелія мертва, що її більше немає, але тут, у цю мить, він бачив її і розумів, що в такий спосіб — і тільки в такий спосіб — вона може до нього повернутися.

— Я її бачу, — підтвердив Вон, усміхаючись крізь сльози.

Його легені наче знову належали йому, а плечі більше не боліли під вагою голови. Серце билося рівно. Він не знав, що готує йому майбутнє, але принаймні усвідомлював, що воно у нього є. І йому було цікаво туди зазирнути.

— У нас буде ще одна дитина, — повідомив він місіс Константін. — Наприкінці цього року.

— Вітаю! Це чудова новина! — він відчув її щиру радість.

Глибоко вдихнув, а коли видихнув, поклав руки на коліна і зібрався підніматись.

— О, — м'яко промовила місіс Константін, — ми вже закінчуємо?

Вон зупинився і замислився. Чи була у нього тут ще якась справа? І вмить до нього дійшло. Як він міг про таке забути!

Вон розповів їй про гадалку, про можливість викупити цю дитину в Робіна Армстронга, про приховану загрозу донести до його дружини звістку про смерть Амелії.

Вона уважно слухала і кивнула, коли він завершив.

— Це не зовсім те, на що я очікувала, питаючи, чи ми закінчуємо. Пам'ятаю, що коли ви прийшли до мене вперше, то хотіли розв'язати певну проблему…

Він пригадав їхню першу зустріч. То було так давно. Що взагалі привело його сюди?

— Це стосувалося вашої дружини, — нагадала вона йому.

— Я попросив вас розказати Гелені, що Амелія померла.

— Так і є. Пригадую, ви просили мене назвати ціну за таку послугу. А тепер збираєтеся заплатити якомусь незнайомцеві величезні гроші за те, щоб він їй про це не розказував.

Вон зойкнув і відкинувся на спинку стільця. У такому розрізі він про це не думав.

— Цікаво, містере Вон, скільки коштуватиме, якщо ви самі розкажете дружині, що саме сталося тієї ночі?

Пізніше, ковтнувши прозорої рідини зі смаком огірка, вмившись водою приємної температури й витершись рушником, він розпрощався з місіс Константін.

— Тепер я розумію, чим ви займаєтеся. Раніше думав, що ви розставляєте дзеркала та напускаєте диму. Робите різні фокуси. А ви й справді оживляєте мертвих, але в інший спосіб.

Вона стенула плечима.

— Смерть і пам'ять завжди поряд. Іноді щось іде не так, і тоді людям, охопленим горем, стає потрібен провідник чи товариш. Ми з чоловіком навчалися цьому в Америці. Там займаються новою наукою: її можна описувати за допомогою різних складних слів, але точніше назвати її наукою про людські емоції. Він отримав роботу тут, в Оксфордському університеті, а я використовую свої знання на практиці. Допомагаю, чим можу.

Вон залишив для неї чек на столику в передпокої.

Покидаючи будинок, він відчував неприємний холод за коміром, у колінах і в районі зап'ястків. Його одяг був вологий у тих місцях, куди потрапили сльози. «Дивно, — подумав він. — Хто б міг подумати, що в людському тілі може бути стільки води?».

Фотографування Еліс

«Колодій» доставив Риту й Донта вниз течією до ферми у Келмскоті, і дорогою їхня бесіда — про Вонів, про Армстронгів, та головно про дівчинку — вдало замаскувала ніяковість від потреби якось взаємодіяти одне з одним. Але коли одне з них переконувалося, що інше дивиться кудись в інший бік, то кидало на нього погляд, сповнений кохання та смутку, у такий спосіб вивільнюючи надмір почуттів, від яких вони обоє мало не захлиналися.

У Келмскоті молодші діти вибігли на берег, щоб їх зустріти. Вони радісно замахали руками, щойно побачили елегантний синій із білим човен, прикрашений помаранчевими завитками. Рита, що уважно розглядала берег, одразу помітила дівчинку. Вона була з ними і теж махала; потім інший малюк — хлопчик приблизно її віку — взяв її за руку, і вони вдвох побігли до фермерського будинку.

— Куди вона поділася? — спитав Донт, який не одразу помітив її зникнення, бо був зайнятий швартуванням.

— Побігла назад до будинку, — схвильовано відповіла Рита, і майже одразу гукнула йому. — Он вона! Вони просто покликали старших дітей!

Усі діти Армстронгів стали їм у пригоді: старші хлопчики уважно вислухали Донта, перш ніж він довірив їм нести важкі коробки з обладнанням; малечі Рита роздала легенькі речі, які неможливо було зламати, і вони, сповнені гордощів, віднесли все це через поле до будинку. Розвантаження човна цього разу відбулось у рекордно короткий термін.

Рита ні на мить не зводила з дівчинки очей. Навіть коли була чимось зайнята, вона все одно за нею приглядала. Жінка одразу помітила, як добре ставляться до неї інші діти: старші поводяться дуже терпляче, а молодші навмисне стишуються, щоб вона від них не відставала. Їй спало на думку, чи відчувала ця дівчинка, перебуваючи у Вонів, брак товариства інших дітей. Принаймні, — вирішила вона, — добре ставлення цих дітей їй аж ніяк не шкодить.

Бесс провела їх до їдальні, де царював розгардіяш, бо Армстронг і його старші сини совали стіл і стільці за інструкціями Донта.

— Я не хочу фотографуватися, — заявила Бесс. — Я постійно тут, тож якщо комусь захочеться дізнатись, яка я на вигляд, нехай прийде й подивиться!

Але Армстронг наполягав, а діти його підтримали, і незабаром кадри майбутньої фотосесії затвердили: першими знімуть Армстронга та Бесс; загальний сімейний портрет буде зроблено пізніше.

— Де Робін? — хвилювався Армстронг. — Він мав бути тут пів години тому.

— Ти ж знаєш, які тепер молоді люди. Я тебе попереджала, що не варто на нього розраховувати, — пробурмотіла дружина.

Робінове каяття, що так розчулило її чоловіка,

1 ... 85 86 87 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Там, у темній річці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Там, у темній річці"