Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Поштова лихоманка 📚 - Українською

Читати книгу - "Поштова лихоманка"

786
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поштова лихоманка" автора Террі Пратчетт. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 85 86 87 ... 100
Перейти на сторінку:
Впертонз. 

Кожна організація потребує у штаті хоча б однієї особи, яка розуміє, що насправді відбувається, чому це відбувається і хто це робить; у Невидній академії цю роль було покладено на Впертонза, який часто про це шкодував. У цій ситуації він виступав як декан факультету неадекватного використання магії, і його стратегічною метою було добитися затвердження бюджету цього факультету без зайвих дискусій.  

Тож недарма з-під важкого старого більярдного столу виходив оберемок товстих кабелів, які крізь отвір у стіні й через галявину надворі тяглися аж до Високоенергетичної чароспоруди, де (Впертонз зітхнув) на його невеличкий трюк витрачалося до 40 % рунічного часу Гекса, мислячої машини Академії[66].  

— Гарний термін, — мовив Ридикуль, прицілюючись для нового удару. 

— Як фазопростір? — з надією сказав Зрозум. — Розумієте, щойно куля має зіткнутися з перешкодою, яка не є іншою кулею, Гекс переміщує її до теоретичного паралельного виміру з вільною ділянкою рівного простору, де зберігає й підтримує її момент імпульсу, доки не виникне можливість повернути її назад. Насправді це найважчий та найскладніший розділ чаклування в режимі нереального часу... 

— Так-так, прекрасно, — сказав Ридикуль. — Ще що-небудь, пане Впертонз? 

Зрозум зазирнув у свою папку. 

— Є чемний лист від Правителя Ветінарі, який в інтересах міста цікавиться, чи не могла б Академія розглянути можливість прийняття, о, двадцяти п’яти відсотків не дуже здібних абітурієнтів?  

Ридикуль просто крізь пачку академічних наказів загнав у лузу чорну кулю. 

— Ми не терпітимемо, щоб зграя зеленарів та м’ясників вказувала Академії, як нам вести наші справи, Впертонзе! — суворо відказав він, цілячись у червону кулю. — Подякуйте їм за небайдужість і перекажіть, що ми, як завжди, й надалі прийматимемо сто відсотків цілковитих і доконаних тупаків. Приймати нездар, випускати геніїв — таким завжди був підхід Невидної академії! Ще щось? 

— Тільки те повідомлення про сьогоднішні великі перегони, Архіректоре. 

— О, так, та штука. Як мені вчинити, пане Впертонзе? Я чув, на Поштамт роблять високі ставки. 

— Так, Архіректоре. Люди впевнені, що боги на боці пана Губперука. 

— А вони теж ставлять? — поцікавився Архіректор, з утіхою спостерігаючи, як куля матеріалізовується по інший бік забутого сандвіча з яловичиною. 

— Не думаю, пане Архіректоре. Він не має можливості перемогти. 

— Це той хлопець, що врятував кота? 

— Саме він, авжеж, — відповів Зрозум. 

— Це він молодець. А що ми думаємо про «Великий шлях»? Вони там — зграя збоченців, я чув. Вбивають людей на тих своїх вежах. Один хлоп у пабі мені розказував, що чув духів мертвих семаграфістів, які живуть на «Шляху». Спробую-но рожеву. 

— Так, Архіректоре, я теж таке чув. Це така міська легенда, — сказав Зрозум. 

— Він сказав, вони мандрують з одного кінця «Шляху» в інший і назад. Непоганий спосіб провести вічність, завважте. В горах трапляються чудові краєвиди, — Архіректор замовк, і його широке обличчя зморщилося від зусилля думки. — «Великий вказівник змінних вимірів» Гаруспика[67], — сказав нарешті він.  

— Перепрошую, Архіректоре? 

— Це й буде повідомленням, — пояснив Ридикуль. — Ніхто ж не говорив, що це має бути лист, еге ж? — він провів рукою над кінчиком кия, і просто з повітря посипалася свіжа крейда. — Дайте кожній зі сторін по примірнику цієї книги в останній редакції. Адресуйте їх нашій людині в Ґеної... як же його звати, гм-гм-гм, кумедне ще таке ім’я... нехай побачить, що його альма-патер про нього не забуває. 

— Це Кривко Ключиця, Архіректоре. Він проводить польові дослідження на тему своєї дисертації «Спілкування вустриць у магічному полі низької інтенсивності». 

— О боги, вони можуть спілкуватися? — здивувався Ридикуль. 

— Схоже на те, Архіректоре, хоча з ним спілкуватися вони поки що відмовляються. 

— А чому ми відправили його в таку далечінь? 

— Кривко Г. Ключиця, Архіректоре, — спробував нагадати Зрозум. — Пам’ятаєте? З жахливим галітозом? 

— О, то ви про Ключицю на прізвисько Драконів Подих? — згадав-таки Ридикуль. — Того, що міг, дихнувши, пропалити наскрізь срібну тарілку? 

— Так, Архіректоре, — терпляче сказав Зрозум. Маструм Ридикуль завжди волів аналізувати нову інформацію з кількох різних позицій. — Ви тоді заявили, що серед боліт цього ніхто не помітить. Якщо пригадуєте, ми дозволили йому взяти з собою невеличкий омніскоп. 

— Справді? Як це завбачливо з нашого боку. Зв’яжіться з ним негайно і поясніть суть справи, гаразд? 

— Слухаюсь, Архіректоре. Хоча, власне, я б відклав це на кілька годин, бо ж у Ґеної ще ніч. 

— Це вони там так думають, — заявив Ридикуль, знову прицілюючись. — Ну ж бо, бігом, чоловіче.  

Вогняний дощ... 

Усі знали, що верхівки веж коливаються під час передачі семаграм. Колись комусь доведеться вирішити цю проблему. А всі старі семафорники розуміли, що вежа нахиляється, коли з’єднувальний стрижень на одному боці йде вгору, щоб відкрити щитки, і тієї ж миті такий самий стрижень на протилежному боці йде вниз, щоб інші щитки закрити.  

Вежу штовхало з одного боку й тягло з іншого, що загалом справляло приблизно такий ефект, як колона солдат, що марширує в ногу старим мостом. Це не становило особливої загрози, якщо тільки коливання не повторювалися знову й знову, досягаючи небезпечного розмаху. Але з якою частотою вони мусили для цього відбуватися? 

Кожним отриманням «Дятла» — ось чим визначалася ця частота. Це було як хвороба, здатна атакувати лише організм з ураженим імунітетом. Проти колишнього «Шляху» це не спрацювало б, бо на старому «Шляху» було забагато начальників веж, кожен з яких негайно зупинив би трансляцію та витягнув стрічку зі шкідницьким повідомленням із барабана, впевнений, що вищі керівники, які судитимуть про його дії, знають, як працює вежа, і на його місці зробили б те саме.  

А от із новим «Шляхом» це могло спрацювати, бо тепер таких начальників було небагато. Ти робиш лише те, що наказують, а якщо щось іде не так, то це не твоя проблема. Винним буде той ідіот, який прийме повідомлення першим і передасть його далі. На тебе ж усім наплювати, а в головному офісі сидять самі ідіоти. Ти не винен; тебе ніхто не слухав. В головному офісі навіть запустили програму «Співробітник місяця», щоб показати, наскільки їм небайдужі співробітники. Це й показувало, наскільки їм насправді байдуже.  

А сьогодні тобі наказали передати код так швидко, як тільки можливо, — а ти не хотів би стати винним у сповільненні роботи, от і вдивлявся в сусідню вежу до сліз на очах, а по клавішах гамселив, як людина танцює чечітку на розпечених каменях.  

Вежі виходили з ладу одна за одною. Деякі загорялися, коли блоки щитків із ліхтарями всередині зривалися з кріплень і пробивали дахи операторських кабін, розбризкуючи палаючу олію. Гасити пожежу в дерев’яній кабіні на висоті шістдесяти футів — справа безнадійна; тому просто зісковзуєш вниз по аварійному тросу й відбігаєш на безпечну відстань, звідки можна насолодитися видовищем.  

Перш ніж хоч хтось почав прибирати руки з клавіатури, горіло чотирнадцять веж. А що далі? Ти ж маєш наказ. На «Шляху» не повинно бути жодних, повторюю, жодних інших повідомлень, поки не пройде ось ця семаграма. І що ж робити? 

Мокр прокинувся: в його голові палав «Великий шлях». 

«Димний Гну» хотіли зруйнувати компанію й підібрати уламки — і він розумів чому. Але це не спрацювало б. Де-небудь на Лінії та

1 ... 85 86 87 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поштова лихоманка», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Поштова лихоманка» жанру - 💙 Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Поштова лихоманка"