Читати книгу - "В моїх думках, Ясміна Лав"

— Згодна. Подарунок не завадить.

— Гаразд, ми купимо подарунок. Це все? — нетерпляче промовляє Давид і показово цілує мене в шию.

Стараюся сісти якомога далі, але чоловік не дає цього зробити. Навпаки, його обійми стають сильнішими, і він притискає мене до себе.

— Ні, не все. Треба обговорити свято.

Починає Ліза, але її перебиває дзвінок у двері.

Дивлюся на Давида, який вже скрипить зубами.

— Хочеш, я подивлюся? — питаю у чоловіка.

— Відпочивай, — він цілує мене в щічку і йде до дверей.

— Можливо, нам їжу з ресторану замовити? — питає Ліза, поки нема її брата.

— Не знаю. Вони ж на обід нас запрошували, а це означає, меню складуть і кухар, швидше за все, вже знає, що готувати.

— Так, ти маєш рацію.

У кімнаті з'являється Давид, а за ним заходить Ярослав. Хлопець кидає на мене здивований погляд, а потім усміхається сестрі.

— Всі вирішили сьогодні зайти до мене в гості, — хмуриться Давид, підходить і знову притягує мене в обійми.

— Мені Ліза зателефонувала. Сказала, щось важливе. Ось я і приїхав. Не думав, що заважатиму.

Хлопець проходить всередину і сідає навпроти.

— Ніхто не заважає, — легко штовхаю чоловіка в бік, даючи зрозуміти, що він поводиться не дуже привітно. І Давид залишає легкий поцілунок на моїй щоці.

— Гаразд, якщо вже ви приперлися, то давайте все швидко обговоримо і ви поїдете по своїх справах, — змирившись, промовляє Давид.

— Що обговорювати будемо? — питає з усмішкою Ярослав, і Ліза береться знову все пояснювати.

***

Фільм давно закінчився. На столі лежать порожні коробки від піци, а в моїй руці напівпорожня склянка від газованої води.

Обговорення затягнулося, а потім розмова перейшла в більш приємне річище. Ліза з братами згадували, як проводили разом літні канікули. Поїздки в табір, розбиті коліна, як вчилися їздити на велосипеді. І кожна історія була просочена такою любов'ю.

Давид говорив мало, але усмішка не сходила з його губ. А коли Ярослав згадував їхні шкільні роки, хлопці голосно сміялися.

Мені було весело і водночас сумно. Через татову надмірну турботу моє дитинство минуло за парканом нашого двору. Шкільні роки були нудними й нецікавими. Подружки, яких я знайшла у школі, швидко знаходили нову компанію, а вдома на мене чекала Марія. Вона була єдиним моїм другом.

І раніше я про це не замислювалась.

— Тебе щось засмутило? — шепоче мені на вухо Давид.

— Ні, — тихо відповідаю я.

— Можливо, ти хочеш відпочити? Можеш прилягти у спальні, а я випроваджу цих непрошених гостей, — занурившись мені в шию, зовсім тихо промовляє чоловік.

— Все добре, я не втомилася.

— Здається, нам уже час, — чується голос Ярослава.

Я здіймаю очі та бачу, як хлопець розглядає нас.

— Яка правильна думка, — з усмішкою підіймається Ярослав.

— Все, все. Ми вже йдемо, — Ліза також підводиться з місця.

І всі прямують до дверей. Мені стає незручно, тому підіймаються з дивана і пішла до передпокою. Поки рідні Давида одягаються, я тихо стою збоку.

Мене не покидає відчуття, що ми з чоловіком уже сім'я, живемо разом і приймали у нашому домі гостей.

Давид наче чує мої думки, підходить і обіймає мене за талію. Залишає легкий поцілунок на щоці й притискає до свого тіла.

— Гарного вам вечора, — підходить Ліза.

Вона цілує мене в щічку, а потім обіймає. Повторює ритуал з братом і лиш тоді відходить до дверей.

— Дякую, що нагодували. Бувайте, — Ярослав обіймає брата, а потім нахиляється і залишає невагомий поцілунок на моїй щоці.

— Якщо ти все-таки кинеш його, то я для тебе завжди вільний, — хлопець підморгує і з усмішкою виходить з квартири.

Давид зачиняє за гостями двері та затискає мене в міцні обійми.

— Будь завжди зі мною, — шепоче чоловік біля мого вуха.

— Буду, — навіть не задумуюсь.

Давид покриває поцілунками мої щоки, спускається до шиї. Його руки лягають на мої сідниці, і животом відчуваю кам'яний стояк. Чоловік легко підштовхує мене всередину квартири та зупиняється біля дивану.

Пробігаю пальцями по напружених м'язах, зариваюсь у його волосся і притягую для поцілунку. Давид відповідає одразу.

Його язик пірнає у мій рот, змушує задихатися від нестачі повітря. Сильні чоловічі руки бережно оголюють моє тіло, а потім вкладають на м'який матрац.

Давид нависає зверху, скинувши одяг, і нас перериває дзвінок мобільного телефону.

— Вони знущаються! — гарчить чоловік.

Він опускається, цілує мене в шию і я відкидаю голову. Дзвінок повторюється, і це викликає у мене сміх.

— Підніми. Можливо, щось термінове, — промовляю і цілую чоловіка в губи.