Читати книгу - "Улісс"

Юність! Юність!

Підстаркувата жінка, яка вже давно розпрощалася зі своєю юністю, вийшла з будинку, де міститься суд лорда-канцлера, суд королівської лави, суди фінансовий і громадянський, прослухавши в канцлерському справу про визнання Поттертона неосудним, в адміралтейській філії королівського за відсутности однієї зі сторін справа про позов власників «Леді Кернс» до власників барки «Мона», і в апеляційному суді відкладення розгляду справи Гарві проти Морської страхової корпорації.

Напад спазматичного кашлю здвигнув повітря в лавці, брудні завіси заколихалися. З-за них визирнула сива скуйовджена голова хазяїна з непоголеним, буряковим від кашлю обличчям. Він харкнув, відкашлявся і виплюнув додолу харкотиння. Тоді наступив на нього черевиком, розтер і нахилився, показуючи свою лису довбешку з ріденькими кущиками чуприни.

Містер Блум спостеріг голомозу лисину.

Прагнучи погамувати задуху, він сказав:

— Я беру ось цю.

Продавець підвів очі, які сльозилися від хронічної нежиті.

— «Принади гріха» — мовив він, постукуючи пальцем по оправі. — Чудова книжка.

* * *

Служник біля дверей аукційного закладу Діллона знову двічі закалатав дзвінком і поглянув на себе в люстро, пописане крейдою.

Діллі Дедал, стоячи на хіднику, чула дзвінки й вигуки аукціонера із зали. Чотири і дев’ять. Такі гарні фіранки. Лише п’ять шилінгів. Це фіранки для домашнього затишку. Новенькі коштували б аж дві гінеї. П’ять шилінгів. Хто дасть більше? Все, продано за п’ять шилінгів.

Служник підняв дзвінок і закалатав:

— Дзень-дзень!

Сигнал дзвону, що сповіщав про останнє коло, півмилі, — й учасники перегонів рвонули вперед. Дж. Е. Джексон, В. Е. Вайлі, Е. Монро і Г. Т. Гаган, витягнувши шиї, долали крутий закрут біля Університетської бібліотеки.

Містер Дедал, смикаючи свій довгий вус, виникнув з Вільямсроу. І зупинився біля дочки.

— Запізнюєшся, — сказала вона.

— Держи спину прямо, заради нашого Господа Ісуса Христа, — відмовив їй містер Дедал. — Чи ти, може, вирішила наслідувати приклад свого дядечка Джона, корнетиста, у якого голова вгрузла в плечі? О, бідолашний наш Боже!

Діллі знизала плечима. Містер Дедал поклав на них свої долоні й одтиснув їх назад.

— Тримай спину прямо, дівчино, — повторив він. — Ти викривиш собі хребет. Чи знаєш, який у тебе вигляд?

Раптом він похнюпив голову, висунув її вперед, втягнув у плечі й опустив нижню щелепу.

— Припини, тату, — сказала Діллі. — На тебе люди дивляться.

Містер Дедал випростався і знову посмикав свого вуса.

— Ти грошей дістав? — запитала Діллі.

— Де б я їх дістав? — відповів містер Дедал. — У Дубліні не знайдеться жодна жива душа, яка позичила б мені хоч гріш.

— Ти трохи дістав, — заперечила Діллі, зазираючи йому в очі.

— А звідки ти це знаєш? — запитав містер Дедал із лукавим виразом.

Містер Кернан, задоволений угодою, яку він щойно уклав, простував по Джеймс-стрит упевненим кроком.

— От знаю та й годі, — відмовила Діллі. — Ти ж щойно був у Скотч-гаусі?

— Ні, я там не був, — заперечив містер Дедал, посміхаючись. — Слухай-но, чи не чернички навчили тебе так нечемно розмовляти? Ось, візьми.

І він простягнув їй шилінг.

— Подбай, щоб купити що-небудь потрібне на ці гроші, — сказав він.

— Здається мені, ти дістав цілих п’ять, — заявила Діллі. — Дай мені ще.

— Постривай-но, — погрозливо застеріг містер Дедал. — Ти теж заодно з усім цим вашим гуртом, га? Відколи померла ваша бідолашна мати, ви стали наче кодло лютих цуценят. Та постривайте-но. Я з вами скоро поквитаюся. Хапаєте мене за горлянку! Нічого, я від вас одіб’юся. Вам начхати, якщо я вріжу дуба. Він уже помер. Квартирант нагорі помер{529}.

Він повернувся і рушив геть. Діллі його наздогнала і схопила за полу.

— Ну, чого тобі ще? — озвався він, зупиняючись.

Служник закалатав дзвіночком у них за спиною.

— Дзень-дзелень!

— А щоб тобі заціпило! — вигукнув містер Дедал, обернувшися до нього.

Служник, усвідомивши, чого йому бажають, калатнув язичком дзвінка, але тихше:

— Дзінь!

Містер Дедал втупився в нього пильним поглядом.

— Ось поглянь на нього, — сказав він. — Зробиш дуже повчальний висновок. Здається, тепер він дозволить нам поговорити.

— Тату, ти ж дістав більше, — сказала Діллі.

— Ось я пограюся з вами в одну цікаву гру, — оголосив містер Дедал. — До всіх вас я поставлюся так, як поставився Ісус до євреїв. Поглянь, ось усе, що я маю. Я позичив два шилінги у Джека Пауера і з них два пенси витратив — поголився перед похороном.

І збуджено він витяг жменю мідяків.

— А ти не можеш пошукати грошей ще деінде? — запитала Доллі.

Містер Дедал поміркував і кивнув головою.

— Спробую, — сказав він поважно. — Я оце йшов по О’Коннелл-стрит і шукав там у риштаку. А тепер піду пошукаю тут.

— Ти знай жартуєш, — відказала Доллі, криво посміхаючись.

— Ось тобі, — сказав містер Дедал, простягаючи їй два пенси. — Купи собі склянку молока і булочку чи щось подібне. Я скоро прийду додому.

Інші монети він висипав собі в кишеню й рушив геть.

З воріт парку виїхала кавалькада віце-короля, і полісмени догідливо їй відсалютували.

— Я напевно знаю, у тебе є ще один шилінг, — сказала Діллі.

Служник задзеленчав що було сили.

І не чекаючи кінця його дзенькоту, містер Дедал відвернувся і пішов геть, мимрячи собі під ніс та склавши губи бантиком:

— Чернички! Любі-милі кашки-монашки! Вони не можуть учинити нікому ніякої шкоди! Звичайно ж, вони б ніколи нікому нізащо! Та хіба це могла сестричка Моніка!..

* * *

Містер Кернан, задоволений угодою, яку він щойно уклав для фірми «Пулбрук і Робертсон», упевненим кроком подався, від сонячного годинника й повз контору Шеклтона, по Джеймс-стрит до Джеймс-гейт. Укоськав я його чудово. Як ся маєте, містере Кріммінсе? Напрочуд добре, сер. Я побоювався, чи ви наразі не у вашій другій резиденції в Пімліко. Як ідуть справи? Рухаються помаленьку. Погода на диво гарна. Справді гарна. Сприяє хліборобам. Наші фермери завжди нарікають. Мабуть, я вип’ю ковточок вашого добірного джину, містере Кріммінсе. Малу порцію джину, сер. Добре, сер. Яка страшна оказія цей вибух на «Генералі Слокумі». Страх та й годі! Тисяча жертв. І видовище таке, що кров холоне в жилах. Чоловіки топчуть ногами жінок і дітей. Наче втратили людську подобу. А що там кажуть, чому так сталося? Випадкове самозапалювання і скандальні викриття. Всі рятувальні шлюпки, як одна, були несправні, а всі пожежні шланги — з дірками. Чого я не можу збагнути, то це: як могли інспектори дозволити, щоб таке судно вийшло в рейс… Отепер ви близько до суті справи, містере Кріммінсе. Знаєте, в чому річ? Дали комусь на лапу. Чи так воно було? Без сумніву. Погляньмо свіжим оком. Нам кажуть, що Америка — це країна свободи. І досі я вважав, що у