Читати книгу - "Улісс"

Я посміхнувся йому. Америка, я сказав йому спокійним тоном, як годиться, що це, власне, таке? Це сміття, виметене з усіх країн, у тім числі й з нашої. Хіба це не правда? Щирий факт.

Підкуп, мій любий сер. Авжеж, скрізь, де панують гроші, завше знайдеться той, хто схоче ними поживитися.

Зауважив, як він дивиться на мій сурдут. Одяганка — це те, чим оцінюють кожного. Коли чоловік убраний, як картинка, його всі люблять. Убиває з одного маху.

— Привіт, Саймоне! — гукнув отець Каулі. — Як там справи?

— Привіт, Бобе, привіт, друже! — озвався, зупиняючись, містер Дедал.

Містер Кернан затримався біля перукарні Пітера Кеннеді й схвально озирнув себе в похилому дзеркалі. Класна штука, нічого не скажеш. Витвір Скотта з Доусон-стрит. Цілком вартий півсоверена, якого я віддав за нього Нірі. Пошити такий обійдеться не менше, ніж три гінеї. А він геть як на мене зшитий. Можливо, шили його для якогось денді з клубу на Кілдер-стрит. Учора на мосту Карлайл Джон Мулліган, менеджер Гібернійського банку, пильно придивлявся до мене, наче силкувався пригадати, хто я такий.

Так-так! Перед цими панами треба являтися фертом. Лицар великої дороги. Джентльмен. А тепер, містере Кріммінсе, з вашого дозволу, сер, дозвольте ще раз скористатися з послуг вашого закладу. Чаша, яка бадьорить, але не п’янить, як то каже давня приказка.

Повз Північну стіну й набережну сера Джона Роджерсона, де стоять судна і звисають якірні ланцюги, прямуючи на захід, плив човник, зіжмаканий аркуш паперу, погойдуючися на хвилі від порону. Ілля іде.

Містер Кернан кинув прощальний погляд на свій відбиток у дзеркалі. На обличчі засмага, є. Сивуваті вуса. Відставний офіцер, повернувся з Індії. І він бадьоро рушив уперед, розпроставши плечі, ноги у гетрах пружно ступали під вагою кремезного тіла. Це часом не брат Ламберта, Сем? Ну? Схоже, що він. З біса схожий. Аж ні. Переднє скло автомобіля сяйнуло на сонці. Сліпучий спалах. З біса, наче він..

Так-так! Гарячий дух ялівцевої настоянки грів його нутрощі й подих. Джин чудово пішов йому на душу. Поли його сурдута вимахували в такт важкої ходи.

Там, далі, Еммета повісили, випатрали й четвертували{530}. Засмальцьована чорна мотузка. Собаки злизували кров на тому місці, коли дружина намісника проїздила у своїй колясі.

Постривай-но. Де його поховали? Чи не у святого Мічена? Хоча ні, ховали в Гласневіні опівночі. Тіло внесли через потаємний отвір у мурі. Тепер там і Дігнем. Раз — і не стало чоловіка. Гай-гай. Краще поверну вбік. Обійду.

Містер Кернан повернув і рушив униз по Вотлінг-стрит, де на розі міститься приймальня для клієнтів Гіннеса. Біля складів Дублінської гуральні стояла бричка без пасажира і без візника, віжки прив’язані до колеса. Це ж із біса небезпечно. Якийсь селюк із Типерарі наражає на небезпеку життя міського люду. А раптом кінь понесе з ляку.

Деніс Брін зі своїми томами судових документів, утомившися після доброї години чекання в конторі Джона Генрі Ментона, повів свою дружину через міст О’Коннелла до контори містерів Колліса і Ворда.

Містер Кернан підійшов до Айленд-стрит.

Часи чварів{531}. Треба попросити Неда Ламберта, хай дасть мені почитати спогади сера Йони Баррінгтона{532}. Коли тепер дивишся на те, що діялося колись, представлене у ретроспективній формі. Картярство у Делі. У карти тоді не шахрували. Одному тоді прибили руку до столу кинджалом. Десь тут лорд Едвард Фіцджеральд спромігся вислизнути з рук майора Серра. Стайня за будинком Мойри.

З біса добрий був джин.

Молодий аристократ, завзятий і відважний. Звичайно, далася взнаки і його шляхетна порода. А той мерзотник, буцімто сквайр, у бузкових рукавичках, його виказав. Певна річ, вони боролися за кривеє діло. Та то був темний час і вік лихий{533}. Добре сказано — це вірш Інграма. Вони були справжні джентльмени. Бен Доллард так гарно співає цю баладу. Майстерність — аж за серце бере.

Під мурами Росса мій батько поліг{534}.

Кавалькада дріботіла клусом набережною Пембрук, супровід підстрибстрибував на своїх, на своїх, на сідлах. Сурдути. Кремові парасолі.

Містер Кернан наддав ходи, аж захекався.

Його Ясновельможність! Така невдача! Спізнився на півхвилини. Отуди к бісу! Тож треба!

* * *

Стівен Дедал стежив крізь запилюжену шибку вітрини, як пальці ювеліра обмацують позеленілий од віку ланцюжок. Курява запилюжила шибку і ятки з товарами. Курява затемнила працьовиті пальці з гострими як у яструба кігтями. Курява вляглася у закрутках бронзових і срібних витворів, на ромбиках цинобри, на рубінах, на темно-червоних каменях із білими краплинами.

Все це народжено в темних глибинах землі, де звиваються черви, де спалахують холодні іскри ватри зла, яка жаріє у підземній пітьмі. Де упалі архангели зривали зорі із свого чола. Брудні свинячі рила, руки, риють і риють, хапають їх і тягнуть.

Вона танцює у смердючих сутінках, які сповнені духом киплячої смоли і пахом часнику. Матрос із червонястою бородою, сьорбаючи з кухлика ром, не зводить із неї очей. Витримана, підживлена морем мовчазна хіть. Вона танцює, підстрибує, трясе своїми клубами, на пухлому пузі метляється рубін завбільшки з яйце.

Старий Рассел іще раз потер камінець старим клаптем замші, повернув його і підніс до краю своєї Мойсеєвої бороди. Мавп’ячий дідусь милується вкраденою забавкою.

А ти хіба не відкопуєш давніх образів, захованих у кладовищах землі! Безтямна балаканина софістів: Антисфен. Уміння приспати розум. Східна безсмертна пшениця існує од віку й до віку.

Дві старенькі жіночки, надихавшися вдосталь морського бризу, чвалали через Айриштаун по Лондон-бридж-роуд, одна з виваляною в піску парасолею, друга із сумкою повитухи, в якій перекочувалися одинадцять мушель.

Шурхіт шкіряних пасів і хурчання динамомашин кликали Стівена йти далі. Істоти, що не існують. Постривай! А вічний трепет поза тобою і вічний трепет у тобі? Ти знай оспівуєш своє серце. Я між ними. Де? Між двома ревучими світами, де вони поєднуються у круговерть, я. Стерти їх на порох, і одного й обох. Та удар звалить з ніг і мене. Що ж, хай спробує стерти мене на порох той, хто зможе. Звідник і різник, як я вже казав. Послухай-но! Постривай хвилину.

Так, цілком правильно. Превеликий, чудовий, і показує точний час. Ваша правда, сер. Зранку в понеділок, саме так, авжеж.

Стівен ішов по Бедфорд-роу, руків’ям ясенового ціпка ляскаючи себе по лопатці. У вітрині книгарні Клогіссі його увагу привернула вицвіла гравюра 1860 року, що зображала бій між боксерами