Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко 📚 - Українською

Читати книгу - "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Подаруй мені себе" автора Ксенія Демиденко. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 87 88 89 ... 100
Перейти на сторінку:

Трохи помовчали, подулися й почали розмову.  Розставляли усі крапки над тою злощасною «і».  Бо над великою «І» крапка не ставиться, а над малою треба малювати. Усе просто! У нас з Ромою- складно. Було. Ця ніч усе пояснила. Частково, правда.

Спочатку ми ніяк не йшли на компроміс. Ромич, як дятел, заладив: «Що хочу, те й робитиму, ти мені не указ!», я гнув своє: «Указ! Я – тато! Що скажу – те й буде!» Далі я згадав, що узяв із собою стресорозганяючу речовину – коньячок. Випили, закусили, дискусія пішла більш жвавіше. Ромич мені нагадав, як мою кровиночку ледве не потягли в Емірати і, судячи з усього, дикий мавр Саїд досі від цієї ідеї не відмовився, грунт прощупує.  Зараза –дружбан  настрахав мене так, що заради експерименту я погодився, що ідея із  шлюбом – не дурнувата виходка, а крайня необхідність. По-перше, ніхто  Ніну жінкою більш делікатно не зробить, ніж Ромич, бо він з нею, як із скарбом носиться. Ромич любити Нінку до скону точно буде, а от вона – то вже питання. Я Ромича попередив – знає, що творить і як ризикує.

—    Я так зрозумів, що ти її у спокої не залишиш? Одружуйся, хай тебе чорт ухопить. Сподіваюсь, Нінка награється у дружину й допетрає, що їй старий пердун сивий не потрібен. Але поклянись, що дитину ти їй не раніше, ніж через два роки забацаєш!

—    Ото вже воля Бога, Сєрий! – перевів стрілки, лис яхидно-хитрий.

—    Ми з тобою мужики й знаємо, що Бог Богом,  але й ми щось могьом. Той же Бог нам причандали не просто так приліпив, ага? - і показав на орган, який відповідальний за процес розмноження.  

—    Складний ти  мужик, Серьога. Я тобі умови ставив, коли ти після великого трауру одружився із Свєтою? А репетував, що ніколи ні з якою  бабою під Мендельсона танцювати не будеш! В монастир навіть збирався, пам’ятаєш, як я тебе витягував з собору? Ти ж в батюшки мітив уже. Горланив, що сенс життя втрачено… З’явилася Світлана – сенс відкопав на городі?

—    То інше. Мені скільки? Свєтці скільки? У нас пізня міцна любов. А Ніні всього вісімнадцять рочків… Куди їй те заміж? Куди їй ту дитину?  Вона ж вчиться. Ти забув?

—    Ні, не забув. Нехай собі вчиться. Скільки жінок вагітніють, переводяться на заочне беруть академку…. Ну не кінець же світу!  А взагалі, що ми ділимо шкуру невбитого бізона?  Твоя донька поки що навіть незаймана, чого тебе колошматить, як наріка без дози?

—    Бо мене хвилює доля моєї дитини! У мене вона єдина! Поки що… Шо, правда, незаймана?  - ото якось важко вірилося.

—     Сильно не либся. Ми вчора розписалися. Тепер вона мені дружина. Ти оце приперся, обламав першу шлюбну ніч, між іншим…

—    Да ладно? На понт береш? Хто вас міг розписати?

—    Наша однокласниця Інга, яка, до речі, й тебе розписувала. Подзвони, попитай, якщо свербить.

—    Покажи свідоцтво! – поки не побачив документ, думав побрехеньки розводить, як страуса у пустелі дурить.

—    Цілковита правда, Сєрий.  А що, Коля не доповів? – і свідоцтво під носа- тиць, милуйся!

—    Ти й про Колю знаєш? – не на жарт офігіваю.

—    Так, я в курсі твого шпигуна Колі.  Він вже тиждень працює на два фронти. Докладає тобі не все. Те, що я дозволяю, - від такої нахабності шию йому хочеться скрутити.

—    Падлюка! Ромич, я від тебе такого не чекав! А доця зовсім розчарувала. Таємно одружилася.  І мене не покликала на розпис…

—    Тебе поклич – усе споганиш. Сєрий прийми її вибір і угомонись!

—    Друг називається? Так навіть вороги не роблять!

—     А як ти вчинив? Кум, блін, називається. Шпигуна приставив, жучків у спальні натикав…. Це ж не життя, а реаліті-шоу якесь. Ми з твоєю донькою, як ідіоти, лише в офісі мали можливість побути разом. Мої співробітники вважають, що мінімум – дурнуваті, а по ознакам - збоченці.

—    Не далекі від істини. Дитину звабив - збоченець! – для мене Ніна завжди буде маленькою дівчинкою.

—    Дозволь нагадаю, їй вже вісімнадцять є. Повнолітня! Законодавчо нічого кримінального не вчинив. Просто люблю, маю право!

—     А чисто по людськи – інцестом пахне. Рома, ти їй – батько, хрещений, правда. Я радився з попом – це неприйнятно! Тебе від церкви відлучити за таке мають!

—    Я до церкви особливо й не прилучався. Ти радився з попом, а я радився з Ніною. Повір, вона щаслива. А всі попи мені до сра**! Можеш так і передати твоїм радникам!

Так, з однією доцею розібралися, вона своє життя зв’язала з атеїстом, на думку батька начхала однозначно. Тепер треба було вирішувати проблему другої.

—    Ром, тут одне мажореня доцю мою нову образило. Треба порядок навести…

—    Наведем. Пресонуть його чи родаків? – дев’яності давно минули, а Рома все ті методи  культивує.

—    Сватів заслати. Якісно, щоб не змогли відмовитися.

—    Таню заміж виштовхати хочеш?  І кому таке щастя?

—    Сам ще не знаю. Кажу ж, мажореня. По ходу  з’їздимо, познайомимося. А то самому в падло.

 Отак під коньячок, вирішуючи долю Тетяни,  ми поснули. Прокинувся я від стукотіння у двері. Спочатку роздряпав очі, згадав, чого я опинився у номері для молодят, заваленому білими трояндами на ліжку разом з Ромичем. Посміхнувся. У дверях стояв молодий юнак- офіціант, на бейджику якого було написано «Олександр». Він завіз тацю з фруктами й пляшку шампанського. Побачивши на ліжку Ромича, скривився.

—    Ромео, прокидайся, тут шампусік притарабанив Саньок. Це ти збирався святкувати початок свого сімейного життя? Зараз пляшечка дуже доречна, -  я тицьнув спантеличеному Олександру  щедрі чайові й пацан зник.

—    Вітаю, через тебе нас прийняли за гоміків. Іди проси пробачення у  Ніни! – сповзаючи з так і не розстеленого ліжка,  вирішив покомандувати Ромич.

Через пів години  Ромич двинув на свій семінар, а ми з Ніною – погуляти по Львову. Красиве ж місто. Та й спілкувався  з донькою  давно.  Ніщо так не прикрашає чоловіка, як  гарна донька, що йде поруч.  Навіть якщо вона страшенно  ображена  й щохвилини розповідає, що  я дикун і вона співчуває Світлані Леонідівні:

1 ... 87 88 89 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"