Читати книгу - "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Думаю, тобі час, - він перевів погляд туди, куди в цей час дивився я і тільки посміхнувся. - Тільки не вбивай сьогодні нікого, добре?
- Не можу тобі цього обіцяти. - І я спустився до Руслани.
На танцполі лунала якась пісня, проте, я вже не звертав уваги на неї. Мене більше турбував той мудак, який в даний момент терся біля мого рисеняти. Він явно прагнув підписати собі смертний вирок. Коли я наближався до середини, то люди мене легко пропускали, посміхаючись, але мені було не до посмішки. Дійшовши до цього смертного, я легко поклав руку на його плече, він з викликом в очах повернувся до мене, мабуть, прагнучи висказати своє невдоволення, яке мене зовсім не їбе. Побачивши хто стоїть позаду нього, він одразу охолонув і зник з моїх очей.
Руслана в своїй коротенькій сукні, плавно рухала бедрами, її волосся розсипалося по плечах, і я просто якийсь час стояв і спостерігав за нею. На її обличчі росла посмішка, це подобалось їй і я подумав, що був бовдуром, коли забороняв їй цю поїздку в клуб. Їй це було необхідно, це те - чого хотіла душа Руслани. Я підійшов до неї ззаду впритул і поклав руки їй на талію, вона не заклякла і не відштовхнула мене, як я очікував. Навпаки, ця жінка щільніше притягнула мене до себе і почала ще сильніше витанцьовувати в такт пісні. Коли вона закинула свої руки мені на голову, мені ледь не зірвало дах, я повернув її обличчям до себе.
- Рисеня, - прошепотів я їй в губи, - а якби це був хтось інший?
- Це ти, - вона вдихнула мій аромат і провела своїми пальчиками по моєму волоссі. - Я відчула цей аромат шоколаду і мускусу, який належить тільки тобі, ще з того ранку - він відбився в моєму носі і став улюбленим. Я впізнаю тебе завжди. - І вона легко поцілувала мене, при цьому ми продовжували рухатись під музику.
- Такий був твій задум, коли ти одягалась в клуб? - Вона блиснула своїми оченятами. - Ти ж так само виглядала в ту ніч.
- Так, я не пам’ятаю нашу першу зустріч, проте, я вдячна, що опинилась тоді саме тут. - Вона поклала свою голову мені на груди, і я вдихнув той самий аромат цитрусів і троянд, так це вона. Моя Руслана, яку я не хотів забирати, але якийсь голос в мені кричав тієї ночі: забери її, не залишай! Так я і вчинив. Я провів своїми руками по її вилицях і знову побачив ті веснянки, ті бурштинові очі. - Ти шкодуєш?
- Ніколи! Чуєш мене? Ніколи я не шкодуватиму про те, що ти моя. Єдине, про що я шкодую, що вів себе, як осел в той ранок. - Вона захихотіла на моїх грудях, а в моєму серці розлилось тепло.
- Знаєш що? - Я бачив, як вона мимохідь глянула мені за спину, а потім знову мені в очі. - Артем зараз танцює з Асею.
- Ну, це я йому порадив, бо він вже трохи у відчаї, якщо взяти так серйозно. - Я опустив свої руки нижче талії і стиснув її сідниці.
- На мені тільки сукня, - тихенько промовила вона і це стало вирішальним в моєму терпінні.
- Рисеня, з вогнем граєш, - мовив я їй в губи. - Хочеш, щоб сьогодні тут були трупи?
- Хочу тебе, - сказала вона і поцілувала мене, не так, як перший раз. Зараз її поцілунок був схожий на вулкан, який стримували дуже довго. Вона цілувала мене з усією пристрастю, яку до цього намагалась вгамувати. Прикусивши губи, вона опустила руки до моїх брюк і тепер я знав, що зупинитися неможливо.
- В кабінет, - тільки і зміг сказати я їй, вхопивши за руку Руслану, я прямував в свій кабінет. Звісно, не ідеальне місце, проте, я не збирався чекати моменту, коли ми будемо вдома. Як тільки ми зайшли в кабінет, двері одразу були зачинені на ключ, я не боявся, що хтось побачить мене з нареченою, але не хотів, щоб нас хтось відволікав. Я хотів насолодитися нею сповна. - То що ти там говорила про ту сукню?
- Цю? - Вона сіла на стіл і перекинула ногу на ногу, від чого сукня задерлася вище, ніж потрібно було. Трясця, на ній була однісінька сукня. Руслана провела своїми довгими пальцями по ногах і задерла цю сукню ще вище. - Навіть не знаю, мабуть, те, що під нею немає нічого.
- Руслано, - попередження звучало в моєму голосі нарівні з пристрастю. - Ти з вогнем граєш.
- Ні, з тобою, - вона розсунула свої ноги і притягнула мене за краватку до себе, - може час замовкнути, шафо, і приступити до діла, як гадаєш? - І ця жінка поцілувала мене. Я був вражений такою рішучістю з її боку. Вона легко опустила свою руку і почала розстібати мій пасок. Мої руки блукали її волоссям, яке я натягнув у вузол і вигнув її голову під більшим кутом, аби проникнути в її рот язиком. Вона простогнала у відповідь на це і ще палкіше почала цілувати і покусувати мої губи. Її руки нарешті дістались до того, чого так прагнули, вона витягнула мій член, який вже готовий був опинитись у ній. Провівши рукою по ньому, вона прикусила до крові мою губу і тут же облизнула її. Відсторонившись, Лана заглянула мені в очі, і знову продовжила свої рухи рукою. Я стягнув бретелі її сукні і вивільнив груди, продовжуючи стискати їх і гратися із затвердівшими від збудження сосками. Вона вигиналась під моїми руками і поцілунками, проте, не зупинялася. Коли я зрозумів, що стримуватись стає дедалі важче, то поцілував її знову. Моя рука легко опустилась до її лона і я зрозумів, що вона вщент мокра - для мене. Мої пальці проникли в неї, а великим пальцем я знайшов точку насолоди, легкими і методичними рухами я входив в неї, стимулюючи її. Лана відкинулась на столі і просто віддавалась цій насолоді, коли вона була готова, щоб пік насолоди накрив її, я вийшов з неї пальцями і заповнив лоно своїм членом. Рисеня вигнулась від нової хвилі, яка наближала її до такого бажаного оргазму, але рано.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя не маленька слабкість, Талі Верне», після закриття браузера.