Читати книгу - "День всіх знервованих, Софія Малинська"

— Ти знову блефуєш, Григорію, — невдоволено буркнув Дмитрук. — Не боїшся, що це вийде тобі боком?

Він кинув злий, холодний погляд на Орлова, і на мить я засумнівалася, чи цей коментар взагалі стосується гри. Можливо, увесь той час, що я просиділа, нудьгуючи, вони насправді обговорювали щось інше?

Мабуть, це було б не дивно, враховуючи, що вони запросили мене. Я б також не стала обговорювати кримінальні справи в присутності ледве знайомої дівчини. Та й знайомої також.

Орлов тільки зухвало всміхнувся у відповідь на це звинувачення й продовжив розкладати різнокольорові фішки — ліниво, розслаблено, ніби як мінімум прогулювався власним пляжем.

— Часом покер — найчесніша гра. Принаймні, всі знають, що один одного дурять.

Потоцький також вишкірився. Здавалося, його тішив сам факт того, що Дмитрука взули. А мене не покидало відчуття, ніби я опинилася в ямі з отруйними зміями, й гадки не маю чи зроблю з них собі нову сумочку, чи взагалі не зможу вибратися звідти живою.

— Але не всі однаково добре блефують, — промовив він, переводячи якийсь дивний, багатозначний погляд з одного партнера на іншого.

У ту ж мить я впіймала на собі липкий погляд Орлова, від якого захотілося з огидою струснути плечима. Його очі ковзали по мені, затримавшись на глибокому декольте.

Мені самій був неприємний вибір такої сукні, та все ж, мушу визнати, зі своїм завданням вона впоралася майстерно — Орлов вбачав в мені лише сексуальну ляльку. Не загрозу.

— А хтось, я бачу, грає взагалі без карт.

Я знову покрутила стакан у руці, змусивши підтанувші кубики льоду дзвенькнути об скло, й змахнула віями, продовжуючи вдавати наївну красуню.

— Що ви, я просто милуюсь грою. Ви всі — дуже… цікаві. Ніколи не бачила справжньої гри, ніби у кіно!

Чоловіки захихотіли. Тихо, неприємно.

Сивий, він же лисий, зі шрамом, що увесь цей час мовчки жував сигару, кидаючи на мене моторошні погляди, раптом ворухнувся. Подивився на Орлова, й спитав:

— Що скажеш, Григорію, може дозволимо дівчині зіграти?

На мій подив, Орлов відповів йому невдоволеним поглядом, а тоді спокійно та холодно промовив:

— Ні. Вона тут не для гри. Але вона чудово влилась у компанію, правда ж?

Я знову всміхнулася, ніби мені був приємний його комплімент. Усередині ж мене розривало від напруги. Ще трохи — і м’язи почнуть тремтіти від вдаваної усмішки. Хотілося вірити, що ці бовдури врешті пробовкаються бодай про щось важливе. Не хотілося б дізнатися, що всі жертви з мого боку були дарма.

— До речі, про компанію, — додав Дмитрук, кидаючи карти на стіл. — Коли нам чекати на гостей?

Орлов кинув на партнера застережливий погляд, а тоді, ніби нічого не сталося, впевнено посміхнувся мені й відповів:

— Через дві ночі. Сам знаєш, на дорогах зараз неспокійно.

Різким рухом він кинув карти на стіл. Два королі.

Я не знаю комбінацій, та припускаю, що вдача на його боці. Принаймні у грі.

— І все ж, у житті, як і в грі, — каже він, підкидаючи фішку, — все вирішують не карти. А дилер.

Дмитрук ледь помітно усміхнувся.

— Ви маєте рацію, Григорію. Але буває, що й дилер не завжди на стороні фаворита.

Тиша, що повисла у кімнаті, була важкою, мов свинець. Повітря, здавалося, згусло, перетворившись на скло, що от-от засипле нас скалками.

Пальці Орлова стиснули фішку з такою силою, що здавалося, вона ось-ось зламається.

— Обережніше, Михаїле. Суперників треба обирати не менш уважно, ніж друзів.

Пауза. Потім Потоцький злегка вдарив пальцями по столу, ніби переводячи увагу.

— А от я вважаю, що дилеру теж треба бути обережним. Бо за правильним столом, якщо дилер починає грати, він вже не дилер. Він — ще один гравець.

— І тоді правила змінюються, — додав Дмитрук.

Вони перезирнулися — коротко, наче домовились про щось.

Я зробила ковток гіркого міцного напою, і втупилася в стакан, щоб сховати задумливий погляд. Не можна, щоб мене запідозрили у тому, що я занадто вслухаюся в бесіду. Зайва увага мені не потрібна.

Сивий випустив струмінь диму з рота, й тихо додав, не звертаючись до когось конкретного:

— Головне, щоб до роздачі ніхто не встиг перетасувати колоду. Бо тоді у когось точно з’явиться туз у рукаві.