Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Танґо смерті 📚 - Українською

Читати книгу - "Танґо смерті"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Танґо смерті" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 87 88 89 ... 102
Перейти на сторінку:
там серед гуркоту моторів вантажівок розстрілювати. Лунали розпачливі зойки, благання, прохання помилувати, слухати ці крики було понад сили. Викликали і з нашої камери усіх польських офіцерів, вони мовчки підходили до греко-католицького отця Мирослава, бо іншого тут і не було, вклякали і приймали благословення. Енкаведисти підганяли їх, але до камери боялися заходити, відчуваючи, що в таку хвилю люди можуть бути здатні на відчайдушні вчинки. Відтак викликали кількох студентів духовної семінарії. У камері ставало вільніше, тепер уже всі підходили до отця сповідатися, не чекаючи, поки викличуть. Ми всі перебували в якомусь отупінні, між собою не розмовляли, хіба що з Богом. Я складав у думках перелік усіх своїх гріхів, переді мною з'являлися ті, кому я завдав якоїсь прикрості, дивилися мені у вічі, але мовчали, і я не знав — відпускають вони мій гріх чи ні, гріхи приходили по черзі, але того найголовнішого не було й не було, і я вже тішив себе думкою про чистоту своєї душі, коли раптом сяйнуло — може, твій найбільший гріх ще не стався, може, власне зараз його зерно кільчиться і збирається проростати, і, коли ти знову опинишся на допиті, твій найбільший гріх виповзе з тебе, наче гадюка. Мені стає страшно від цієї думки, усі попередні лихі вчинки враз ізмаліли, вони вочевидь щезнуть, якщо я витерплю і нікого не видам, бо якщо добре помислити, то я здогадуюсь, де можна знайти вуйка і Люцію, а якщо вистою, то само собою відпустяться мені всі попередні гріхи, а якщо вибовтаю, то ті грішки в порівнянні з цим, найбільшим, стануть невидимі. Я добре знав, що я не герой і не святий, і все, що я колись зробив лихого, не переважить грішків, які вчинили інші, отже, я такий, як і всі, підозрюю, що я ще й боягуз, принаймні у снах я тільки такий, бо в житті ще мені не довелось перевірити своєї хоробрості чи з'ясувати, що я її взагалі маю. Я намагався викурити з голови ці жорстокі думки, бо вони мене мучили і карали невідь за що, але перспектива вчинення злочину переслідувала мене і переслідуватиме доти, доки мене покличуть на допит знову, і я перевірю себе та дізнаюся, хто я. Я почав пригадувати різкі слова, які кидав в обличчя рідним, а вони їх швидко забували і ніколи мені не спімнули, мені хотілося впасти тепер перед ними на коліна і просити вибачення, а ще мене проймав страх за Лію, худеньку, хворобливу дівчину з тонкими рисами і тендітними руками, можливо, її допитують так само, як і мене, знущаються і ґвалтують. Брязнули двері, усі задеревіли, отець бурмотів молитву, а убивці викрикнули кілька імен, серед них і моє, я гукнув, не піднімаючи голови: «Нема!» і відчув, як мене заливає холодний піт, як тремтять мої пальці, хтось із них сказав: «Ушол!», двері зачинилися, я не піднімав голови, не знаючи, якими очима дивляться на мене мої співкамерники, може, й осуджують, та й що з того — брехня може розкритися дуже скоро, я виграв у смерті, можливо, лише кілька годин чи хвилин. Подумавши про смерть, я відчув, що мені стає легше, не страх смерті був найдіймавішим, а страх перед тортурами, щодо смерті, то я б волів вибирати, якою смертю померти, найкраще, коли в бою, коли ідеш в атаку, коли несе тебе уперед якась потужна сила, але до смерті від кулі в потилицю я готовий не був.

Раптом я усвідомив, що став вслухатися до звуків скрипки, що долинали десь із далини, звуки ці перебивало скавуління і дзвінки трамваїв, людські голоси, але скрипка продовжувала грати, а я упізнавав у тих звуках танґо, яке так часто грав Йосько, танґо смерті.

Уночі, з понеділка на вівторок, запанувала раптова тиша, уже не траскали двері, не тупотіли кроки, не чутно було голосів і гуркоту моторів. На подвір'ї почулися жіночі голоси, хтось загукав, що енкаведисти покинули тюрму. Зчинився рух, по усіх камерах в'язні намагалися розбивати двері, ми виламали з печі залізний вершок і били ним щосили, але даремно. А тим часом у коридорі вже лунала біганина, метушня. Я зіп'явся до вікна і побачив на подвір'ї купу в'язнів, вони чогось крутилися і не насмілювалися підійти до брами. Раптом я зауважив Яся, він і ще кілька в'язнів волочили залізну штабу, за хвилину наші двері уже були виламані, і ми впали одне одному в обійми, але часу було обмаль, енкаведисти могли повернутися, а надворі вже починало світати.

— Де Лія? — запитав я, коли ми вибігли на подвір'я.

— Ми розбили її камеру також, вона чекає нас у брамі по той бік вулиці, біжімо хутчій.

Ми вибігли на вулицю і побачили два совєтських танки, постріли пролетіли над нашими головами, хтось кинувся назад на подвір'я, але ми з Ясем біжимо простовіч, ліпше згинути під кулями, ніж повертатися у те пекло. З розгону влітаємо в якусь браму, там уже Лія: «Сюди, сюди!» — махає рукою і веде в садок, в кінці якого дерев'яний паркан. Біля паркану гілляста акація, хапаємося за гілку, підтягуємося й опиняємося в іншому садку, а з нього через браму вибігаємо на Браєрівську. Тут ні душі. Ми врятовані. Шимон з Яськового будинку відчиняє нам браму і шепоче: «На стрих! На стрих! Але ціхо, бо совєтські жиди… тьху, євреї… ті — на першому… ще не виїхали, ще торгуються — драпцювати чи нє… Ти, Яську, до себе не заходь, я сам мамі піду скажу».

Знесилені, падаємо на стриху на якісь мішки і старі меблі й обзираємо одне одного, а щойно потому починаємо обніматися, і сльози заливають нам очі, я не втримуюсь і спазматично хлипаю, а Лія гладить мене по голові, і я відчуваю, як наші сльози єднаються, як її тіло здригається, я проводжу рукою по її спині і кажу:

— На твоїх ребрах тепер можна грати Баха, — і ми регочемо крізь сльози і розпач.

25

Перед підполковником Книшем у кабінеті головного лікаря закладу для божевільних сидів чоловічок років шістдесяти і виразно хвилювався, закидаючи то ліву ногу на праву, то праву — на ліву, при цьому очка його наполохано бігали, а коли зустрічалися з проникливим поглядом Книша, ховалися, мов равлики, під повіки. Книш за давньою, ще виробленою в КГБ звичкою витримав достатньо довгу паузу і щойно тоді розкрив папку та прочитав уголос:

— Цибулько Володимир Петрович, 1950 року народження. Місце народження — Коломия.

1 ... 87 88 89 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танґо смерті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Танґо смерті"