Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

Інколи Срібному здавалося, що він вистежив невловимий об’єкт пошуків. Однак, тому завжди вдавалося в останню мить вислизнути, розтанути, зміститися в іншу площину координат. Ця гра в схованки, яка захоплювала обох, почалась досить давно, але Срібний був певен — ніщо не може переховуватися у віртуалці вічно, а у нього необмежений ліміт часу, отже, всі його зусилля врешті-решт увінчаються успіхом.

Тепер він прочісував простір, де орудували дві радикально налаштовані секти — Орутяни і Всбісти, обидві постійно конкурували між собою. Кожен член суспільства належав до котроїсь із цих сект і між ними панувала прихована, а подекуди, і відкрита ворожнеча.

Орути і Всбсіти добряче муштрували своїх сектантів і запевняли, що головна зброя ворога в тому, аби змусити засумніватися. Завагайся хоч на мить — і оборона зломлена, тому ні за що не можна слухати маячню, яку верзуть іновірці, ні слащаву, ні улесливу, ні грубу, ні надокучливу. Ворожа віра є злочинною, а іновірців треба знищувати миттєво і безжалісно.

Проте, аби війна велась відкрито — було б ще півбіди. Підступність та вигадливість ворогів не мала меж: частенько жінки-сектанти прикидалися іновірками, одружувалися з чоловіками з іншої секти, народжували дітей і лише потім ставили благовірним ультиматум про перехід в свою секту. В таких випадках чоловік мав лише два варіанти: або самостійно знищити свою родину, або, якщо він відмовлявся, його знищувала власна організація… До біса цікава світобудова, але невловимого об’єкту тут не виявилося. Лише раз Срібний зафіксував підозріле випромінювання, проте то був помилковий сигнал. Він хотів вже покинути цю Еру, але щось стримало його, ніби незнайомий голос нашептав ще раз перелопатити увесь простір…

В цю мить в двері постукали. Срібний не відповів. Постукали наполегливіше.

Срібний відхилився від монітора. Він би міг продовжувати пошуки й далі. Але брати… Якщо вони довідаються кого він шукає…

Флейбор неабияк піклувався про Ніка. Він ходив за ним назирці мов нянька, що не дозволяє втрапити в халепу, терпляче відповідав на його питання, вислуховував все, що той говорив. Здавалося він і на світ з’явився, аби опікуватися ним. Нік пам’ятав його з молодшої школи. Тоді він потрапив до нього з переломом ключиці прямо з уроку фізкультури. Після того випадку Нік довго був під його наглядом, бо травмоване місце час від часу боліло. Флейбор видавав знеболюючі, від яких все минало.

Якщо Нікові не зраджує пам'ять, Флейбор завжди лікував пацієнтів після спортивних травм, робив масажі, колов вітаміни. Роботу свою виконував старанно і чесно, репутацію мав гарну.

Хто і коли підкупив його, Нік не мав ні найменшої уяви. А можливо, це і не підкуп. Флейбор цілком міг мати свою таємницю (такі часто бувають у лікарів) про неї могли довідатись, а потім — залякати. Хто б це не був — Флейбор не зізнається. Нік відчував це нутром.

Сестра… Нік зітхнув. Отже, жінка. Він надовго задумався, але так і не пригадав жодної, яка могла б з помсти чи користі запроторити його сюди. Найгірше в цій ситуації те, що Нік не знає свого ворога в обличчя. Флейбор лише виконавець, а от замовник поки що не виказав себе.

І ще одне питання не давало йому спокою. Що з Реном? Де то він тепер? Рен був найближчою людиною для Ніка, він ділився з ним усіма своїми таємницями та планами. Якщо ця історія має політичні мотиви не виключено, що ті хто намагається усунути його, спробують прибрати і Рена, чи вже спробували?

Нік потер пальцями скроні. Знаходячись тут, він нічим йому не допоможе. У будь-якому випадку, якщо ще не пізно, Рена треба попередити. Але як? З Флейбором про це говорити не має сенсу…

Нік добре пам’ятав реакцію лікаря на його запитання про Рена. Бідолаху тоді аж перекосило, жовті очі звузились, зіниці розширились. Саме після цього він наказав кухареві посипати його каву корицею. Нік одразу збагнув, що то зовсім не кориця і не пив напою. Відтоді він зрозумів, що Флейбор з братом йому сконтактувати не допоможе.

Лишалося сподіватися тільки на залізних птахів.

Час від часу вони з’являлися на горизонті. Це траплялося надзвичайно рідко, лише тоді, коли Нік був на самоті. Здавалося, вони не хотіли, щоб їх помітив хтось іще. Інколи їх було троє, але частіше двоє, вони плавно пливли вдалині один за одним, не ворушачи крильми. Про їхні розміри можна було лише здогадуватися, але вже те, що з такої відстані вдавалося розгледіти їхні блискучі крила, сріблясті дзьоби і хвости — вражало. Яких то вони розмірів насправді?! Нік відчував щось споріднене з цими дивовижними створіннями і серце у нього в грудях стискалося при їх появі. Одночасно з цим відчуттям з’являлося переконання: про них не можна розповідати Флейбору.

До берега птахи не наближалися. Лише 3 дні тому, коли штормило, дув різкий пронизливий вітрюган і лікар не висовував носа з бунгало, один з птахів підлетів ближче, ніж зазвичай і завис над кипарисом. Серце Ніка стислось, а потім закалатало так швидко, як ніколи раніше. Цей масивний вискубаний птах видався йому надрозумним і до болю знайомим. Це був незвичайний перлітний пірнатий. Він нагадував тих, яких в давнину запрягали у небесні колісниці. Якийсь час вони з Ніком дивилися один на одного. Потім птах блимнув блискучим оком, розвернувся і поплив до горизонту. Але Нік зрозумів — це був знак. Відтоді він чекав на його повернення.

Засідання Священного Братства почалося за північ, коли повний місяць випростався посеред неба, як плескач на пательні і розсипав довкола себе платиновий ореол. Срібний Вершник подивився на нього і подумав: «Тепер, коли я знайшов, саме час розпочинати. Сподіваюсь брати не впізнають її. Та що там, я сам на силу здогадався», а вголос мовив:

— Справа, заради якої я покликав Вас, брати мої, невідкладна.