Читати книгу - "На далеких берегах"

А Мехті, зачинивши двері цього будинку, — двері, що, здавалося, вели в інший, мерзенний, ворожий йому світ, — згадав чомусь про Анжеліку, про Ферреро, про багатьох чесних італійців, які живуть там, у горах, які в тріскучі морози спали поруч з ним на снігу, ділили останні крихти кукурудзяного хліба й помирали в боях за свободу, за хороше, чесне життя… Він любив їх і вважав своїми братами…

Тримаючи пістолет напоготові, але не виймаючи його з кишені, Мехті перейшов вулицю і шугнув у темний двір. Втікати через прохідні двори — було його улюбленим прийомом.

… Невдовзі хлоп'ята, що засіли на дзвіниці Сан-Джусто, побачили, як неподалік спалахнула ракета. В околицях Трієста загуркотіли гармати, міномети. А за хвилину їм стали вторувати тривожні сирени грузовиків, що мчали трієстинськими вулицями до міських околиць. У грузовиках сиділи есесівці.

Коли Мехті почув гудки і шум машин, він сховався у підворітті.

Націсти, зайшовши в тил партизанам, могли відтягти на себе значні їхні сили, і Мехті вирішив хоч чим-небудь допомогти бойовим друзям. Миттю розрахувавши час, за який до нього повинні наблизитися грузовики, він вийняв з сумки вибухівку й роздавив п'ятихвилинний капсуль детонатора. Через чотири хвилини з-за рогу показалися машини. Це був великий риск з боку Мехті; він міг неправильно розрахувати час, або вибух, як це траплялося іноді, міг настати раніше, ніж слід було чекати. Треба було мати справді залізну витримку, щоб ждати наближення машин, коли до вибуху лишалася тільки хвилина. Ось і перша машина, зараз вона промайне повз ворота. Вибравши мить, Мехті жбурнув вибухівку в кузов машини й сховався в темряві…

Вибухівка впала прямо на голови націстів, вони перелякано шарахнулись до бортів, і одразу ж сильний вибух розметав машину на тріски. Вибуховою хвилею перевернуло другу машину, а вона перегородила дорогу решті. Націсти висипали з машин і побігли у ворота, на які показували поранені есесівці, що бачили, звідки було кинуто вибухівку.

Мехті стрімголов біг вулицею вниз. Повернувши ліворуч, він угледів двох фельджандармів, що бігли до нього. Дорога назад була закрита. Мехті подався їм назустріч. Ні він, ні жандарми не стріляли. Коли віддаль між ними зменшилась до дванадцяти кроків, Мехті з розгону впав на тротуар, і автоматні черги жандармів пройшли високо над ним. Мехті вистрілив двічі підряд; один із жандармів упав лицем уперед, а другий присів біля стіни й скопав сидячи. Підвівшись, Мехті знову кинувся бігти, на ходу вихопив автомат у жандарма, що впав біля стіни.

Не встиг Мехті добігти до кінця вулиці, як позад нього загриміли постріли. Мехті побіг швидше; незабаром він вирвався за місто й, переслідуваний гітлерівцями, подався в напрямі села Великий Діл.

— Це був Михайло! — захоплено сказав косоокий Маріо своєму товаришеві, одягнутому в таке саме мальовниче лахміття, як і він, і чомусь прозваному хлопчаками «тененте» — лейтенантом.

… А на східних околицях Трієста зав'язався жорстокий бій.

Перші ж гарматні постріли розладнали лави дивізії Гульбаха. Націсти, сторопілі від несподіванки, спочатку не могли зрозуміти, звідки по них б'ють із гармат. А потім вирішили: не з Трієста ж їх атакують!.. І почали займати позиції, щоб дати відсіч партизанам, які, на їх думку, наступали з гір, та не встигли націсти приготувати гармати, як по них знову вдарили з гармат і мінометів. Один із снарядів влучив у грузовик з боєприпасами, і багато гітлерівців поплатилося життям… Гульбаху стало ясно, що партизанам добре було видно їхні позиції, і він наказав тимчасово відступити до Трієста. Карранті, правда, говорив йому, що партизанів у горах не так багато, та лізти на рожен не варт: коли вже вони осмілились виступити проти дивізії Гульбаха — виходить, на щось розраховують!

Націсти відступили, і тут повною мірою почалося здійснення плану Сергія Миколайовича. Підпустивши гітлерівців якнайближче, партизани, зосереджені в передмістях Трієста, ринулись в атаку. Невеличкими групами вони вривалися з різних боків у лави націстів, одразу ж відступали й нападали знову. Дії партизанів підтримував безперервний вогонь гармат і мінометів.

У центрі відважно бився загін Анрі Дюеза: партизани закидали націстів гранатами. На одному з флангів косив гітлерівців з автоматів загін здорованя-болгарина. Сільвіо гасав серед німців на своєму броньовику, збивав їх з ніг, давив, розстрілював. Зробивши свою справу, він зникав, а потім знову з'являвся в іншому місці.

Кінець кінцем у націстів створилося враження, що противник кинув проти них великі сили. А партизанів було всього двісті чоловік, двісті сміливих борців за волю!

Гульбах, нарешті, збагнув, що гармати б'ють по них лише з боку Трієста. Перше, що спало йому на думку, — це те, що Карранті зрадив їх: постарався зробити так, щоб німці вивели з міста свої війська, і відкрив Трієст для союзників, які висадили десант. Дивізії було дано наказ відійти в напрямі гір і там укріпитися: діставши перепочинок, легше буде розібратися, що відбувається в тилу дивізії. Та відступ до гір не дав німцям нічого доброго. Танки, наскочивши на міни, підірвалися; дороги під ногами фашистів здибилися від вибухів. З трієстинських передмість і далі били гармати й міномети; загриміли постріли й з боку гір.

Розлючений Гульбах наказав своєму авангарду повернути далекобійні гармати на Трієст.

Коли гармати Гульбаха почали бити по Трієсту, Ферреро віддав загонам наказ припинити вогонь і непомітно відійти. Завдання було виконане: карателів розгромлено. Дорогою ціною заплатили партизани за перемогу: з двохсот чоловік Анрі Дюез і здоровань-болгарин привели в бригаду тільки сорок. Та основні сили бригаді вдалося зберегти.

… Трохи згодом Гульбах з недобитками своєї дивізії, не зустрівши ніякого опору, ввійшов у Трієст і побачив, що місто в руках… у гітлерівців! Гітлерівці, які сиділи в місті, також були приголомшені, дізнавшись, що по Трієсту била німецька ж артилерія!

Гульбах насамперед послав по Карранті. Йому доповіли, що Карранті вбитий. Покоївка, коли її розв'язали, розповіла про таємничий нічний візит. З'ясувалося, що незабаром після цього неподалік від віа Фортуна хтось кинув вибухівку в грузовик з націстами. За всіма прикметами, в обох випадках діяла та сама людина. Пригадали німці й нещодавній вибух в «Іль-Пікколо» і бій у печері…

Гульбах на допомогу тим, що вже переслідували Мехті, послав