Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Мимоволі згадувалися слова Яни про те, що її світ — це світ спокуси та випробувань.

Не зводячи з Яни очей, Альберт навіть не помічав, як кілька разів сплутав танцювальні фігури. Благо ніхто на це не звернув уваги, оскільки всі погляди присутніх були прикуті до Яни.

Ніхто, крім графині Нотерейн, губи якої від образи почали тихенько тремтіти.

Танець закінчився, графиня Нотерейн, ледве стримуючи сльози, кинулася геть, а Альберт попрямував до Яни.

І знову не встиг.

Яну перехопив король, а самого герцога герцогиня Ошенська, спритно відвівши на наступний танець.

— Альберте, ти не справедливий до Аврори, — прощебетала Олівія.

— Чого це ти зацікавилася її долею?

— Я хвилююся за тебе, — зробивши найневинніший вигляд, відповіла герцогиня. — Аврора ідеально тобі підходить.

— Олівія, може, вже скажеш, від чого ти намагаєшся відвернути мою увагу? Тебе підіслав Одуел?

— Грубіян, — хихикнула герцогиня, — як у дитинстві був, таким і лишився досі. Мені просто цікаво, хто твоя нова пасія. Брат уже всі вуха продзижчав, та й матінка стару гвардію активізувала.

— І тому ти здаєш мені їх із тельбухами?

— Ох, Альберте, ти ж знаєш, що я завжди була до тебе небайдужа, — герцогиня потяглася до вуха герцога та прошепотіла: — Поки ці двоє обходжують твою дівчину, я сподіваюся, ти сам мені все про неї розкажеш.

— Ти справді на це сподіваєшся?

— Невже все так серйозно? — Олівія здивовано розплющила очі, але тут же продовжила щебетати: — Та годі вже вирячитися на свою баронесу, нікуди її брат не вкраде. Ти своєю поведінкою сьогодні вже стільки чуток породив, що всі тільки й говорять про тебе та твою баронесу. Ну, Аль, хто вона?

— Олівія, — терпець герцога почав уриватися, — я думаю, що твоя матінка вже сама все в неї вивідала, так що вона тобі все й розповість.

— Альберт, — примружилася принцеса, — адже я хотіла по-доброму, а можу й по-поганому.

— Мила сестрице, — герцог різко перейшов на загрозливий шепіт, — не лізь у справи, в яких ні чорта не розумієш. Твоя цікавість може призвести до дуже поганих наслідків.

— Альберт, — Олівія засмутилася, — ти мені загрожуєш?

— Я тебе попереджаю. Не хочеться, щоб ти виявилася замішаною в якому-небудь неприємному скандалі.

— Альберт, — ображено промовила принцеса, але герцог не дав їй продовжити.

— Олівія, я серйозно: не лізь у цю справу та забудь про баронесу.

Танець закінчився, тож герцог повів Олівію до виходу з танцювального залу.

— Можеш перемивати їй та її сукні всі кісточки нарівні зі своїми подругами, але не здумай навіть близько підходити до неї.

Альберт залишив замислену Олівію та поспішив назад до зали, але ні Яни, ні короля там вже не було.

"Та що ж це таке!" — тільки й прошипів про себе Альберт.

Знайшов утікачів герцог у саду.

Сидячи на борту фонтану, закинувши нога на ногу, Яна реготала:

— Навіщо? — почув Альберт її дзвінкий голос і зупинився, сховавшись у тіні дерев.

— А як інакше? — Альберт побачив, як Його Величність здивовано розвів руки.

— Але ж це безглуздо, — крізь сміх продовжувала Яна. — Оді, ну подумай сам, — Альберт аж здригнувся від Яниних слів. Вона вже на «ти» із королем? Та що ці двоє собі дозволяють? — Це ж дитяче подвір'я якесь.

— Я можу виконати будь-яку твою забаганку, будь-яке бажання, — сказав король, нахиляючись до Яни та заглядаючи їй у вічі.

Альберт відчув, як усередині все холодніє.

— Вибач, Одуел, — Яна спокійно подивилася в очі короля, — але моя відповідь — ні. Не думаю, що це дійсно потрібно комусь із нас.

— Ти відмовляєш королю? — примружив Його Величність очі.

— Так, Одуел, — не бажаючи далі слухати, Альберт ступив з тіні, — вона тобі відмовляє.

Король вирівнявся, сердито подивившись на герцога, а той, повернувшись до Яни, продовжив:

— Яна, нам час повертатися.

Потім, потягнувши Яну за руку, змусив її піднятися та міцно притиснув до себе.

— Ваша Величність, — герцог сухо звернувся до короля, що скривився, — дякуємо вам за дивовижний вечір.

Яна, намагаючись приховати посмішку, спробувала зробити реверанс, але, будучи міцно притиснута до герцога, повністю провалила цю спробу. Альберт не став її відпускати й просто як ляльку потяг до виходу з саду.

— І як багато ти почув? — запитала Яна, коли доріжка зробила третій поворот.

— Досить, — прошипів Альберт.

— Альберте, може, вже відпустиш мене? Мені так дуже незручно, — простогнала Яна, але герцог замість відповіді, притиснувши її до якогось дерева, боляче вп'явся їй у губи коротким, різким поцілунком і прогарчав:

— Ти моя і тільки моя.