Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Манери баронеси теж викликали чималий інтерес королеви-матері — занадто вони були різкими та рвучкими, але водночас дуже вільними й впевненими. Завдяки останньому можна було відкинути припущення королеви-матері про те, що баронеса самозванка й ніяка не леді.

Додати до цього фасон сукні та дивне татуювання, яке можна було розглянути на відкритій частині спини та шиї, й висновок напрошувався сам собою. Баронеса не була місцевою і навіть не уроджена з будь-якої з сусідніх держав.

Бентежило лише те, що вона розмовляла абсолютно без акценту. Що свідчило про те, що дівчина або дуже довго жила на території Тамії, або з дитинства вивчала їхню мову та спілкувалася безпосередньо з її носіями.

— Баронеса, — звернулася королева до Яни, — нагадаєте, де знаходяться ваші володіння?

— О, Ваша Величність, — мило усміхнулася Яна, — мої землі не належать вашій державі, моя батьківщина дуже далеко звідси.

Королева-мати задоволено кивнула.

З цим вона розібралася — іноземні посли демонстрували навіть і не такі манери. Тож з цього боку можна було заспокоїтись.

— Ви супроводжуєте чоловіка у діловій поїздці? — продовжила допит королева-мати.

— Я вдова, — відповіла Яна, згадуючи, як недавно описав її сімейний стан герцог. — Дітей у мене немає, — додала Яна, запобігаючи наступному запитанню, — тому свою батьківщину я покинула сама.

Королева внутрішньо посміхнулася: баронеса явно щось приховує, але розкривати карти не збирається.

— Ви зупинилися у герцога Сандра?

— Поки що так. Я його гостя.

— І які ваші подальші плани? — допитувала королева-мати.

— Плани є, — задумливо відповіла баронеса, намагаючись здогадатися, що саме відомо її величності. — Але на моїй батьківщині є традиція: нікому не розкривати своїх планів завчасно — можна наврочити.

— Яка зручна традиція, — королева-мати примружилася, — треба й нам таку традицію завести, щоби менше з розпитуваннями приставали.

— Так, ви маєте рацію, Ваша Величність, це дуже зручно, — ні краплі не зніяковівши, відповіла Яна.

Водночас у палаці

Герцог був злий. Він знову втратив Яну.

Ще п'ять хвилин тому вона пила чай в альтанці зі старою королевою, але варто було тільки йому відвернутися до адмірала, що підійшов привітатися, як Яни й слід пропав.

Причому невідомо, чи повела її кудись королева-мати, чи Яна пішла сама. Але альтанка була порожня.

Намагаючись заспокоїтись і взяти себе в руки, Альберт вирушив на її пошуки.

Ось дарма він знову зайшов у велику танцювальну залу.

Варто йому було переступити поріг, як миттю в нього вчепилися ручки герцогині Ошенської.

І бог із нею, Альберт міг би легко відійти від Олівії, але поруч із нею стояла Аврора.

Знаючи капосний характер своєї двоюрідної та рідної сестри короля, Альберт зрозумів, що міцно влип.

Не встиг він схаменутися, як принцеса обставила все так, ніби герцог уже запросив свою колишню коханку на танець.

Розуміючи, що простіше погодитися та станцювати потихеньку, а потім втекти, ніж відмовлятися, Альберт повів танцювати графиню Нотерейн, яка сяяла від щастя наче зірка.

Здивуватися з того, що саме в цю мить до зали зайшла Яна, Альберт не встиг.

По її злій усмішці він відразу зрозумів: Яна чудово впізнала графиню.

Але її крива посмішка невдовзі перетворилася на наймилішу на світі, бо поруч із самою Яною за секунду намалювався барон Карітон, запрошуючи її на танець.

І Яна, не роздумуючи, погодилася.

Альберт навіть уявити не міг, що може так ревнувати.

А всьому виною — ця бісова сукня.

Коли Яна вийшла зі своєї кімнати у сукні без корсета, Альберт здивувався. Адже без цього жіночого пристосування талія не здавалася такою тонкою, а груди високими, до того ж те, що тканина щільно облягала стегна, виглядало зухвало, але не здавалося таким вже страшним.

Тільки почавши танцювати, він зрозумів увесь підступ Яниного задуму.

Коли в танці чоловіча рука лягала на жіночу талію в корсеті, нічого не можна було відчути.

Якщо заплющити очі, то відчути різницю між жіночим тілом та манекеном було неможливо — корсет створював жорстку щільну перешкоду, а пишні спідниці чітко окреслювали межу дозволеного переміщення чужим тілом.

Інша справа Янина сукня. Під тонкою тканиною чудово відчувалося живе тіло, всі його рухи та природні вигини. Та й межі визначення дозволеного не існувало, адже всі шви на сукні були виключно вертикальними.

І дивлячись, як Яна танцює з бароном, Альберт чудово розумів, що той відчуває.

Від герцога не приховувалося те, що барон дещо довше затримує свої руки на Яниній талії, та й сама ця талія для барона весь час якось виявлялася дещо нижчою, ніж належить.